Беріть нас тепленькими

Беріть нас тепленькими 10.08.2005 За останніми медіа-скандалами майже в тіні залишились важливі зміни, що найближчим часом очікують медіа-ринок. Заява польського експерта Павла Казанецького про відсутність вільних ЗМІ в Україні змушує повернутися до подій майже місячної давності: зустрічі Віктора Ющенка з відомим медіа-магнатом Рупертом Мердоком та приходу великого російського капіталу. Зустріч президента та власника величезної медійної імперії була чи не подія дня, а бажання Мердока заробити грошенят і на українському медіа-ринку – майже акт захисту бастіону свободи слова в усьому світі. Факт полягає в тому, що чутки про прихід великого західного капіталу в українські ЗМІ набули реальних обрисів. Ще в квітні цього року майже офіційно були підтверджені наміри норвезької "Оркла медіа" розширити свою присутність. І ось тепер маємо угоду "Оркли" з українським партнером про створення в областях України щоденних видань. Рік тому цікавість до друкованого ринку проявили деякі німецькі видавці. Он і росіяни не відстають, вкладають гроші в телебачення та пресу. Ви за грішми, чи в політику погратись? Аналіз наслідків приходу іноземних інвестицій на український ринок ЗМІ часто зосереджений лише на політичній складовій. Без розгляду залишаються інші аспекти: що буде відбуватись в журналістському середовищі, що буде з зарплатою та робочими місцями журналістів, чи з'явиться якісна преса для середнього класу, чи ми впадемо в крайнощі найгірших бульварних видань, заради прибутків іноземних власників ЗМІ. Руперт Мердок - хто він буде для українських журналістів? Британські колеги розповідали багато цікавих історій про те, як в деяких британських виданнях Мердока вони виборюють своє право дотримуватись професійної етики. Або про зарплати, які часто чи не найнижчі, в порівняні з іншими аналогічними виданнями. Бо прибутки понад усе в західному світі. Пан Мердок не найгірший, мабуть, і не найкращий медіа-магнат. Він такий, як і всі інші, пояснювали мені колеги. І це сигнал для всіх нас – іноземні власники будуть цікавитись тільки прибутками, їх не хвилюють наші проблеми, і тим більше проблеми нашої совісті. Хай навіть професійної. Найбільшою пересторогою повинні бути заяви нових власників, що їх цікавлять не гроші. Так, можливо це не гроші від прибутку видань, а більш великі гроші - від політичного впливу контрольованих ними ЗМІ. А це ми вже проходили. Всім - спасибі, всі – вільні В Польщі з приходом роздержавлення та іноземних інвесторів без роботи опинилися близько 20 % журналістів, і криза триває. Ніякі інвестиції не захистили журналістів від безробіття. Вийшло навпаки. Така сама історія була в Хорватіїї, Угорщині та деяких інших постсоціалістичних країнах. Входження іноземних інвесторів в Естонію справило шок на місцевих журналістів – звільнення сягали до 50 % штатних працівників. Років 15 тому Національна спілка журналістів України нараховувала близько 30 000 членів, і приймали туди не всіх і не відразу. Тоді і ринок комерційної преси та телебачення тільки започатковувався. Скільки сьогодні в Україні працює журналістів ніхто не знає достеменно. Ми маємо офіційну статистику, що в країні зареєстровано близько 11 000 друкованих видань та 1 200 телерадіокомпаній. З цих ЗМІ близько 700 – державні, які, за останньою модою уряду чи секретаріату президента (там чорт ногу зломить розібратись - хто ж відповідає за ЗМІ), будуть швидко ліквідовані. А точніше – розігнані без права на захист чи бодай апеляцію, про що свідчить ситуація навколо "Президентського вісника". За різними підрахунками, журналістів в Україні має бути 30-50 000. Похибка дуже велика, і хотілося, щоб пан Чиж нарешті повідомив суспільству справжній стан справ в його відомстві. Але навіть якщо виходити з цих припущень, в найближчі два-три роки без роботи опиниться 10-12 000 журналістів. Додайте сюди випускників всіх наших факультетів журналістики – і матимете до 15 000 безробітних майстрів пера. Більшою частиною в регіонах. Відомча преса, як і мріяв пан Зінченко, навіть без його участі вимре як клас, разом з усіма "районками". Теж саме стосуватиметься місцевого радіо (де воно ще вижило) та телебачення. Не варто сподіватись на чудо і журналістам комерційних ЗМІ. Їх "оптимізують" чи не першими. В минулому році одну редакцію на Дніпропетровщині так оптимізували на прохання можливого іноземного інвестора, що там взагалі штатних журналістів не залишилось. В результаті, нові власники матимуть таку конкуренцію на ринку праці журналістів, що без жодних проблем зможуть наймати акул пера в столиці за вартість провінційного майстра журналістики. І нічого дивуватись, для них ми не більше, ніж вартість вугілля для підприємств пана Пінчука, теж медіа-магната. "Сировина", одним словом. А прикрасити ефір можна парою-трійкою високооплачуваних зірок і "піпл схаває". Не зівай куме, на те й ярмарок Ось таке собі ринкове переформатування може чекати українські медіа. Як пишуть в розділі інвестиційних ризиків – за відсутності організованих профспілок спротиву з боку трудових колективів не очікується. Бо ми продовжуємо співати гімни приходу іноземних інвесторів, співати про казковий рай у вигляді європейських зарплат, обладнання і так далі. Беріть нас тепленькими? Так, і реформи медіа-ринку, і прихід іноземних інвесторів нам потрібні, з цим навряд чи можна сперечатись. Але так само нам потрібно бути готовими для захисту своїх журналістських прав, щоб знов не потрапити в халепу економічної залежності та цензури. На жаль, тут успіхи у нас не такі великі. Профспілковий рух серед журналістів все ще не набрав потужної сили. З п'ятого разу вдалося створити Незалежну медіа-профспілку України, яка тримається на плаву вже третій рік. Але реальна сила цієї профспілки зосереджена лише в кількох великих містах. Та навіть там не в усіх редакціях. Старі ж профспілки, ще з радянських часів, за свідченням самих журналістів, в більшості випадків займаються лише розподілом членських внесків та санаторних путівок. Хоча саме на ці профспілкові організації, які збереглись в державних та комунальних ЗМІ, ляже найбільше навантаження під час роздержавлення. Самі журналісти втратили довіру до профспілок вже давно. Повернути цю довіру дуже важко, і ще важче переконати журналістів об'єднатись для захисту не тільки свободи слова, а й свого робочого місця, справедливої зарплати, гідних соціальних гарантій. Багато хто з колег чекає, що все це принесуть іноземні інвестори на "блюдечке с голубой каемочкой". Та цього не станеться. Так, власники українських ЗМІ не в захваті, коли журналісти починають відстоювати свої права. Особливо там, де з цими правами не дуже й то рахуються. Але практика свідчить, що тільки об'єднавшись можна чогось домогтись. Сьогодні є свій, українській, досвід боротьби журналістів проти цензури. І він так само згодиться, щоб відстоювати наші права в нових економічних умовах. Українським журналістам готові допомагати колеги з усієї Європи. Наприклад, зараз з Незалежною медіа-профспілкою України співпрацюють профспілки журналістів з Великобританії, Швеції, Норвегії та Хорватії. Норвежська спілка журналістів вже запропонувала свою допомогу в створенні профспілкових осередків в тих редакціях, які в майбутньому попадуть під контроль "Оркла медіа". Так само вони готові сприяти нашим переговорам з "Орклою" щодо умов праці журналістів, зарплат та соціальних гарантій. З серпня в Україні почне працювати і Шведська спілка журналістів, яка має багаторічний досвід боротьби за права журналістів. Шведський соціалізм, якому ми інколи заздримо, теж пов'язаний з вмінням найманих працівників через профспілки відстоювати свої права. Але в тих же шведських чи норвезьких профспілках об'єднанні майже 90 % журналістів. Тоді як в українському профспілковому русі не більше 15 % разом узятих. То чого ми чекаємо? Автор: Сергій Гузь для "Української правди"