Каталог корисних інтернет-сайтів Собственная газета за $10 тыс Новини WAN Професійна література для видавця

Каталог
Мапа сайту
Фотогалерея
Головна сторінка

Ukrainian Association of Press Publishers • Украинская Ассоциация Издателей Периодической Печати
Медіа-аналітика ОглядиДискусії

У А В П П

About Us
Про Асоціацію
Приєднуйтесь!
Новини
Навчання
Професійний конкурс преси
Тендери УАВПП

Для членів УАВПП

Документи Асоціації
Юридичний сервіс
Інформаційний сервіс

 
На сайті В Інтернеті

Дискусії

Чи стане трикутник: «журналіст – власник – влада» бермудським?

27.09.2005

Розумне обмеження «розгулу демократії» у вітчизняних ЗМІ – уникання зайвої сенсаційності та штучного ажіотажу – майже недосяжне ще й тому, що в Україні ніколи не було традиції корпоративної солідарності серед журналістів. Як, власне, і професії. Був ідеологічний фронт зі своїми бійцями – робкорами та сількорами – який мав створити навколо радянської дійсності фату моргану «неимоверной легкости бытия»…

Для багатьох журналістів (трохи не для всіх) редакційна політика, як елемент гуртожитку з занадто амбіційними власниками медіа-холдінгів, досі ще залишається категорією віртуальною і ефемерною. Проблема навіть не тільки в обережності в підписанні угод про дотримання засад редакційної політики, а просто в довільному і часом суперечливому трактування цього модного терміну. Проте, напередодні таких багатовекторних парламентських виборів з «помаранчевою паралельною опозицією», редакційні домовленості гратимуть чи не чільну роль у формуванні авторської інтенції на провідних телеканалах країни, а, значить, ставлення розгубленого електорату до білямайданних лідерів.

Гарним макетом передвиборчої ситуації став телеурок Пінчука з телеспектаклем біля НФЗ. Там було наочно продемонстровано варіант маніпулятивного використання журналістів у виключно політичних цілях. І, якщо за часів Кучми, медіа-магнати такого рівня, як Пінчук, тяжіли до таємничої непублічності, то тепер, вочевидь, прийшов час показати свою, майже монопольну, телевізійну міць…
Із такими невтішними реаліями превентивної підготовки до виборів погоджуються практично усі медіа-експерти та провідні журналісти. Зайвого разу це довела конференція «Журналістська етика та редакційна політика», яка відбулася 21 вересня у Києво-Могилянській академії. На конференцію було запрошено провідних журналістів із Києва, регіональних репортерів, редакторів міськрайонок та медіа-юристів.

Дві теми – етична і редакційна - завжди були пов'язані між собою, але критична взаємозалежність цих двох аспектів уреальнилася саме останнім часом – після низки медіа-скандалів та, власне, після принципових акцій журналістської непокори.

Напередодні виборів в Україні традиційно виникає питання етики професії, адже те, що сталося півроку назад – розділення України на Схід та Захід – опосередковано є провиною журналістів, котрі коригували свою інтенцію в залежності від політичних уподобань власників. Крім того, в Цивільному кодексі України незмінною залишається диспозиція статті, за якою будь-яка негативна інформація визнається недостовірною. З іншого боку, законодавець каже про істинність слів посадових осіб, котрі спілкуються з журналістами. Отже, виходом може стати певне унормування правдивого трактування подій – підписання угоди, як це зробили українські політтехнологи напередодні конференції журналістів. (Володимир Мостовий, редактор тижневика «Дзеркало тижня»).

Аспект розумного обмеження «розгулу демократії» - зайвої сенсаційності та створення штучного ажіотажу – проблематичний ще й тому, що в Україні ніколи не було традиції корпоративної солідарності серед журналістів. Як, власне, і професії. Був ідеологічний фронт зі своїми бійцями – робкорами та сількорами – який мав створити навколо радянської дійсності «неимоверную легкость бытия». Зараз, коли хтось каже про етичні стандарти та солідарність журналістів, певна частина журналістів сприймає ці дефініції у світлі сакраментального совка – всі разом про «нашу Родину». І перевпевнити таких людей дуже важко.

Етичне саморегулювання у журналістському цеху можливе тільки за умов постійного самоконтролю на сторінках корпоративної преси про медіа-простір. На рівні вітчизняного інтернет-масиву рух за етичний контроль мережевих видань розпочався акцією «Чистий інтернет», до якої вже приєдналося 7 видань і подало заявки на приєднання ще близько 40 інтернет-видань. Очевидно, вижити корпоративна мораль зможе лише тоді, коли дотримуватися її стане ознакою престижності. (Олена Притула, редактор інтернет-видання «Українська правда")

У країнах старої демократії (зокрема, у Швеції) визначення корпоративної етики прийнято на рівні кількох найбільших журналістських організацій, з представників яких формується координуючий орган. Останній є громадським комітетом, який оцінює журналістські тексти на предмет дотримання професійних етичних принципів. Грубе порушення останніх може у перспективі призвести до виключення журналіста з тієї чи іншої професійної організації. (Марія Ларсон, Шведська профспілка журналістів). В Україні такими організаціями можуть стати Комісія з журналістської етики, Незалежна Медіа-профспілка України і Національна спілка журналістів України.

Наразі морально-етичні концепції, які були озвучені на вересневій конференції мають вирішити ще одне болюче питання – питання журналістських воєн, коли виникає протистояння між кількома конкретними ЗМІ, і це виливається погано прихованим брудом на сторінки або у телесинхрони цих ЗМІ. Це надзвичайно шкодить, насамперед, іміджу професії та знижує рівень довіри до журналістів взагалі.

Як зазначалося вище, етичність журналістської діяльності безпосередньо пов'язана з редакційною політикою у редактораті того чи іншого ЗМІ. Інша справа, коли є прецедент підписання угоди між власником та журналістами про невтручання у редакційну політику, але вона нівелюється існуючим законодавством про вибори у парламент. Останній ЗУ «Про вибори депутатів…» декларує стільки обмежень для роботи ЗМІ під час виборів, що формою передвиборчої агітації може називатися будь-яка публікація (а потім - і ЗМІ загалом). А публікація матеріалів на тему передвиборчих перегонів має бути обов'язкова оплачена за угодою, що має бути у ЗМІ. Отже, якщо тепер журналіст пише про захід, де брав участь учасник виборчого процесу, це виборчими комісіями (Центральною виборчої комісією, якщо це ЗМІ національного масштабу; територіальними та окружними виборчими комісіями, якщо це ЗМІ регіонального масштабу) може бути розцінено як замовлена рекламна публікація, і у вас можуть запитати Угоду про політичну рекламу та факт сплати за цю «рекламу».

Певною неприємною інновацією для власників стала норма нової редакції закону «Про вибори депутатів…», за якою «за поданням ЦВК або ОВК, може бути призупинено дію ліцензії ЗМІ…». Друковане ЗМІ звичайно може вийти з цієї ситуації, маючи ще одне «резервне» Свідоцтво про реєстрацію (з модифікованою назвою видання), але для телекомпанії позбавлення ліцензії може стати критичним. Отже, є усі перспективи отримати напередодні парламентських виборів низку «мовчазних ЗМІ». (Тетяна Котюжинська, медіа-експерт).

Хоча насправді нині ми маємо інші умови співіснування ЗМІ та влади. Багато чого змінилося, і доказ тому - нещодавній виступ екс-прем'єр–міністра Юлії Тимошенко на одному із рейтингових каналів - «Інтері». За часів Кучми це було просто неможливим… (Валерій Іванов, президент ГО «Академія української преси»).

Парадоксальність постреволюційної ситуації ще й у тому, що нині в ролі ініціаторів підписання угод про невтручання у редакційну політику виступає власне топ-менеджмент телеканалів. Наприклад,подібний документ вже готовий на телеканалі «Інтер». Проект угоди досить логічно вивірений і має прив'язку до сучасної ситуації в Україні. І важливо, щоб усі такі документи мали не просто декларативний характер, а були затвердженні підписами власника та колективу. (Наталія Лигачова, шеф-редактор інтернет-видання «Телекритика»).

Важливим моментом у підписанні угоди про невтручання у редакційну політику має стати її публічність. Остання умова дозволить попередити «замовні пропозиції» оскільки багато хто буде знати про те, що саме цей колектив працює за певними визначеними в угоді стандартами. Радикальність впливу незаангажованих ЗМІ на формування якомога об'єктивної громадської думки тверезо оцінюють і профільні організації, які традиційно підтримують медіа-ініціативи в Україні. Серед цих організацій – Посольство Великої Британії в Україні, яке підтримало проект Незалежної Медіа-профспілки України, орієнтований на підписання угод про невтручання у редакційну політику з власниками регіональних ЗМІ. Вже відомо, що свою зацікавленість у реалізації цього проекту висловили власники низки ЗМІ із Харкова, Херсону, Донецька, Рівного, Львову, Чернівців, Запоріжжя та Кримської автономії. (Сергій Гузь, голова «Незалежної Mедіа-профспілки України»).

Як етична концепція тягне за собою вирішення питання редакційної політики, так і недоторканність засад редполітики обумовлюється формою власністю підприємства, котре видає засіб масової інформації. Зрозуміло, що марно шукати розуміння «редакційної політики» серед засновників, якими є депутатський загал окремо узятого міста. Отже, наступним питанням, яке логічно пов'язане з двома попередніми, є процес роздержавлення комунальних ЗМІ, які зав'язані своїм бюджетом із цільовими дотаціями на друк і дистрибуцію своєї продукції.

У перспективі маємо як переваги, так і ризики роздержавлення. Насамперед, це моральна неготовність працюючих у комунальних ЗМІ журналістів до самостійного існування, без цільових дотацій та різного роду фінансових інжекцій. Черговим після роздержавлення таких ЗМІ стане питання «оптимізації штатного розпису» (після ситуації на НТКУ звичайне «скорочення штатів» воліють називати саме так), і на вулиці може опинитися купа журналістів передпенсійного та пенсійного віку, котрі навряд чи мають шанс потрапити до нових колективів модерних ЗМІ. Проте, скажімо, на Харківщині близько десяти редакторів районних ЗМІ заявили про свої претензії до існуючої редакції ЗУ «Про висвітлення діяльності …рад». Вони пропонують чітко визначитися з сумами, на які підписуватимуться договори про висвітлення діяльності органів влади і передбачити норму закону, якою обмежуватиметься право на засновництво та співзасновництво ЗМІ міських і обласних рад народних депутатів. Питання досить актуальне, якщо узяти до уваги авторитарні нахили окремих «помаранчевих» губернаторів, котрі спілкуються з «комунальними» журналістами виключно імперативами.

Сучасна журналістика потроху втрачає риси «радянської агітбригади», проте набуває ознак «накопичення первісного капіталу», що може розглядатися як предтеча глобалізації медіаринку України. Перший дзвінок – прихід в Україну, потужних медійних інвесторів із Західної Європи. Добре це чи погано, покаже час, але те, що українські журналісти змогли зробити самотужки, має стати підґрунтям усієї нормативної бази вітчизняного медіа-простору, де трикутник: «журналіст – власник – влада» не стане бермудським…


Автор: Максим Біроваш для "Телекритики"


Комментарии:

Нет комментариев



Прокомментировать

Имя:
E-mail:
Текст:



Версія для друку

Галузь преси

Новини
Анонси галузевих заходів
Медіа-законодавство
Медіа-аналітика
Медіа-спец
Дослідження
Регіональна преса 2005
Довідник видавця
Каталог корисних сайтів

© 2004-2018 УАВПП

Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси:
(044) 289-99-90
info@uapp.org


УАВППГалузь пресиМедіа-аналітикаДискусіїЧи стане трикутник: «журналіст – власник – влада» бермудськи
  Rambler's Top100 SEO-каталог