Новини WAN Фотогалерея УАВПП. Цікаві фото видавців... Список членів Української асоціації видавців періодичної преси "Гаряча лінія" Задай питання юристу!

Каталог
Мапа сайту
Фотогалерея
Головна сторінка

Ukrainian Association of Press Publishers • Украинская Ассоциация Издателей Периодической Печати
Медіа-аналітика ОглядиДискусії

У А В П П

About Us
Про Асоціацію
Приєднуйтесь!
Новини
Навчання
Професійний конкурс преси
Тендери УАВПП

Для членів УАВПП

Документи Асоціації
Юридичний сервіс
Інформаційний сервіс

 
На сайті В Інтернеті

Дискусії

«ТИМЧАСОВЕ ЗАКРИТТЯ»: доля ЗМІ за новим Законом про вибори

14.10.2005

Цілу бурю емоцій серед журналістів і правників спричинила нова редакція «Закону про вибори народних депутатів», який тільки-но набув чинності. Його називають наступом на свободу преси і кажуть, що таке було нечувано навіть за режиму Кучми.

Нова редакція закону багато успадкувала від старої, але здобула суттєве доповнення: у певних випадках ЗМІ можуть «тимчасово закрити» - припинити вихід газети або відібрати ліцензію у мовника. Причому зробити це можуть за наявності дозволу ЦВК або навіть рядової окружної комісії.

В той же час ЗМІ повинні повноцінно інформувати громадян про перебіг виборчого процесу – але при цьому, борони Боже, ні за кого не агітувати. При цьому що ж таке агітація – залишається невизначеним. Як збираються ЗМІ виконувати свої прямі функції у найближчих півроку і що про це думають правники, йшлося на Медіа форумі-2005, який організовували в Києві журнал «Телерадіокур’єр» і Центр Медіареформ.

Подаємо вам думки провідних медіа експертів та юристів про те, як нова редакція закону вплине на діяльність українських ЗМІ.

Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права:
Подивимося на терміни, що використовуються в законі. Розділ називається „Використання засобів масової інформації”. Тобто у більшості частин закону ми бачимо розуміння, що ЗМІ хочуть використати. Від самих ЗМІ тому залежатиме, чи їх використають у черговий раз, чи вони стануть самостійними гравцями, що мають свою позицію, а не лише підіграють тій чи іншій політичній силі. Звичайно, я переконаний, що таке законодавство жодним чином не сприяє розвитку ЗМІ як незалежних суб’єктів, журналістів як незалежних учасників. А навпаки підштовхує „лягати” під когось, шукати замовника, і в багатьох позиціях закону можна бачити, що можна сказати все, що завгодно, але потрібно шукати замовника, політичну партію чи блок, укладати з ними угоду і оплачувати це офіційно з виборчого фонду, як політичну рекламу. Але це перекреслює право журналістів подавати таку інформацію самостійно, право журналістів доносити інформацію до виборців, що є не правом, а обов’язком журналістів.

За будь-яке інше порушення за рішенням суду ЗМІ може бути закритий, навіть за дріб’язкове. Це надзвичайно серйозне застереження. Це дуже жорстка і серйозна санкція, якщо вона і має право на застосування, то повинна мати серйозне підґрунтя і застосовуватися досить рідко.

До речі, Рада Європи буде розглядати виконання Україною зобов’язань на початку жовтня. У висновках Ради Європи містяться зауваження щодо невідповідності українських виборчих законів принципам Ради Європи. „Тимчасове закриття” – поняття нібито красиве. Але насправді це все одно, що тимчасова смерть.

Алі Сафаров, керівник аналітико-правового відділу Української Асоціації Видавців Періодичної Преси:
Відповідно до цього закону, фактично, вся інформація є передвиборчою агітацією. Хоча вони й розуміли, що є такий процес як висвітлення виборчого процесу, але закон містить колізію: у ст.66 про форми виборчої агітації охоплені майже всі засоби висвітлення виборчого процесу. При цьому політичну рекламу навіть виділили в окрему частину і дали визначення цього терміну. На виборах 2004 року було заборонено коментувати й робити аналіз виборчих програм тільки державним та комунальним ЗМІ, і це зрозуміло, бо вони утримуються, розміщують виборчу агітацію за бюджетні кошти. У такому випадку здійснювати функції не зовсім державницькі є певним конфліктом інтересів. Але новий закон забороняє робити будь-які коментарі, робити перевагу будь-якому кандидату і у будь-який спосіб усім ЗМІ, крім партійних. Закон дозволяє робити новини і повідомлення, і це для журналістів є певним ризиком, що нічого не дає суттєвого.

Одним із наслідків рішень може бути припинення діяльності ЗМІ. Ви розумієте, які це фінансові збитки. Не можна сказати, що через півроку ЗМІ збереже свою аудиторію.

ЗМІ можна закрити за розповсюдження завідомо неправдивої інформації про кандидата, а цього закон не визначає. Відповідальність покладається на ЗМІ, а кандидати, партії і блоки, такої відповідальності не несуть, їх не можна зняти з виборів і навіть попередження за порушення правил передвиборчої агітації виноситься не за зміст, а за порушення порядку розміщення, строків, інших технічних питань.

Коли ми розмовляли з народними депутатами, ми намагалися довести, що відповідальність має нести особа, що розміщує агітацію. А нам відповіли: хто ж буде знімати політичну партію, краще закрити ЗМІ, це простіше. Але на жаль, ЗМІ стають заручниками виборчого процесу. І, як я розумію, багато-хто буде відмовлятися розміщувати будь-яку агітацію. Це прикро, бо ігнорується найважливіша функція ЗМІ – інформативна. У нас тепер буде тільки замовлена передвиборча агітація і це не зовсім об’єктивна інформація.

Михайло Вейсберг, директор Центру методичної та консалтингової допомоги „Издатель&Редактор”:
Я думаю, що працівники ЗМІ зможуть пояснити владі, виборчим комісіям і партіям, що критикувати їх вчинки і дії досить природно. По-перше, читачі і глядачі цим дуже цікавляться, бо це є громадська діяльність. По-друге, ці установи досить часто дають реальний привід для такої критики, і вони мають це визнати, і про це треба писати. По-третє, найбільш важлива річ: ці установи не дають нам достатньо інформації, щоб ми могли більш повно і об’єктивно висвітлювати їхню діяльність. Інформація приховується, інформацію викривлюють. Люди, які є носіями інформації, тимчасово недоступні. Тоді ясно, що все, що з’являється в ЗМІ, не завжди влаштовує владу чи інших осіб. І, по-четверте, іноді ми самі даємо підстави нас критикувати, бо працюємо непрофесійно. Я майже 30 років пропрацював в редакції і думав, що журналісти – це одна з найрозумніших спільнот, а коли вийшов із редакції і почав працювати в інших галузях, то, на жаль, з’ясувалося, що ні. Вони іноді себе поводять тупо. І на це треба так само зважати.

За певної демократичності нинішньої влади у журналістів виникла манія величі, їм вдається, що саме вони вирішують, як розвиватися суспільству. Трохи себе контролюйте. Не будьте нахабними керманичами того, що відбувається. У журналіста все–таки більш проста – сервісна – функція: він є комунікатором між владою і громадою. А певне коло журналістів хоче замінити собою спілкування з владою без громади. Це так само неправильно і може призвести до юридичних розбірок і до суду.

Владі треба пояснювати, що навіть коли їх зачепили неточно, припустилися помилок у висвітленні їх дій, то це так само добре, бо дає можливість повернутися до цієї теми, вони можуть дати свою точку зору, надіслати відгук, і редакція готова провести якусь дискусію на цю тему. Викривлення об’єктивності не є приводом до суду, а є приводом знову і знову висвітлювати з різних боків цю проблему. Це і є завдання ЗМІ - прояснювати реальність для читачів і глядачів. Редакції важливо пояснювати владі і політикам, як вони працюють, як влаштовані.

Дмитро Федечко, виконавчий директор Асоціації мережевих телерадіомовників України „Мережа”:
Судячи з цього закону, який кілька днів тому набрав чинності, єдине можу сказати: що перша влада із другою виступили єдиною колоною, задіяли третю і наступають. Четверта влада мала б бути опонентом до перших двох влад. Але ми маємо інше.

Політики встановили регулювання агітації, отже ЗМІ за законом повинні транслювати лише те, що скажуть політики, і не повинні оцінювати програми, робити це дешево, і якщо вони цього не будуть робити, то у них не просто заберуть ліцензію, а вони до останнього моменту не знатимуть, що з ними може статися.

Якщо таке продовжиться, то на наступних виборах ми закріпимо таку ситуацію, що під час виборів ми маємо політиків, які впливають на ЗМІ, а з іншого боку – самотня громада. Зв’язок між публікою і ЗМІ розірвано, бо, на думку політиків, медіа не витримали залежності від власників. Проблеми із залежністю ЗМІ від власників, політичних спекуляцій і зловживань – це не є проблеми тільки виборів. Ми зажди про це говоримо. Чому б не поставити ЗМІ по один бік із громадськістю?

Звичайно, що у цьому законі дещо виправлено. Але не прийняли жодних наших зауважень. Тому хай політики беруть відповідальність за цей закон. Але в законі залишилася смертна кара для ЗМІ, і механізм та порушення чітко не виписані.

З цим потрібно щось робити. І потрібно справді ставати такими, що заслуговують на довіру.

Андрій Магера, член ЦВК:
Дуже часто чую від журналістів: невже нас будуть закривати? невже відбувається повернення до сталінізму? Я, з одного боку, не драматизував би ситуацію. Але, з іншого боку, парламент встановив зажорсткі вимоги. Але цьому є пояснення. Ми усі пам’ятаємо, які на минулих виборах були листівки, до чого вони закликали, пам’ятаємо, що це були заклики до поділу народу на три сорти, і до яких непередбачених наслідків це могло призвести, один тільки Господь знає. Можливо, не в останню чергу, законодавець це й мав на увазі.

Завідомо неправдиві відомості можуть поширюватися лише з умислу, безперечно, ці питання необхідно з’ясовувати. І наклеп може бути підставою для тимчасового припинення діяльності ЗМІ. ЦВК не є останньою інстанцією, яка остаточно приймає рішення про тимчасове припинення діяльності такого ЗМІ. Лише за поданням Центральної виборчої комісії суд ухвалює таке рішення. Без подання такого рішення суду бути не може.

Я звертаю увагу журналістів: якщо журналісти відповідно до вимог закону сумлінно і чесно ставляться до своїх обов’язків, навіть коли такі дії будуть здійснені не з умислу і така скарга надійде до ЦВК, то ЦВК уважно її розгляне, і зводити рахунки з виданням не буде, повірте мені. Може комусь подобатися, чи не подобатися, про що там пишуть в газетах, і про мене не раз писали, але це є преса, і від цього нікуди не дітися. ЦВК буде поза цим процесом і будемо суворо діяти у дусі і відповідно до букви закону.

Для мене свобода слова – це справді велике надбання людства. Але, разом з тим, законодавець більше акцентував увагу на свободі слова, а не свободі творчої інтерпретації. Недарма кажуть, що знайдеться один дурень, який поставить таке запитання, що 100 розумних відповіді не знайдуть. Будуть виникати потреби у роз’ясненні ЦВК, будемо роз’яснювати. Ще раз кажу – особливо хвилюватися підстав немає.

Людмила Панкратова, експерт IREX У-Медіа:
Український закон „Про вибори народний депутатів” передбачає для каналу мовлення зупинення дії ліцензії, а для друкованого ЗМІ - випуску у разі порушень виборчого законодавства, що є непропорційним покаранням за такі порушення.

Він не відповідає міжнародним принципам, оскільки в самій нормі вже закладено обмеження, яке застосувається широко без винятків, фактично поширюється на всі ЗМІ, і визначення агітації та політичної реклами є настільки широким, що зачіпає всю інформаційну сферу, фактично не залишаючи місця не лише для вільної дискусії, а не дозволяючи викладати навіть новини відповідно до стандартів журналістики.

Ольга Большакова, юрист Незалежної Асоціації Телерадіомовників:
Дуже мене непокоїть той факт, що регулювання усіх питань, пов’язаних зі ЗМІ, включене у розділ „Передвиборча агітація”. Виходить, що на усі інформаційні матеріали про вибори розповсюджуються ті ж вимоги, що й до агітаційних матеріалів. Наприклад, до нас звертаються із питанням, як бути, якщо ми хочемо зробити інформаційний матеріал за участю певних кандидатів чи представників партій. І очевидно, що ми не можемо зробити передачу одночасно з усіма. Матеріал робиться за ініціативою і за кошти редакції. Відповідно, чи розповсюджуються на цей матеріал норми щодо агітації? Якщо виходити із закону, то існує тільки один підхід до таких матеріалів – це принцип рівності. В усьому світі існує два підходи. Це принцип рівності та справедливості, ще називають його принципом пропорційності. Тим кандидатам, які представляють більший інтерес у аудиторії, надається більше часу для виступу в ефірі або більше можливості для висвітлення їхньої діяльності в пресі. Наш законодавець заклав принцип рівності. Але як бути, коли йдеться про редакційний матеріал, який не має ознак агітації?

Наталя Лігачова, головний редактор видання «Телекритика»:
Новий закон про вибори дає політикам більше можливості контролювати пресу, ніж це було при режимі Кучми. І це сумно. Тому що неможливість преси всіх видів власності коментувати, аналізувати й оцінювати виборні програми кардинальним чином звужує права громадян читати аналітичні матеріали про можливості тієї або іншої політичний сили вирішувати актуальні проблеми. Будь-яке слово про те, що той або інший кандидат, наприклад, погано ставиться до свободи преси, можна буде розцінювати як недостовірну інформацію тощо.

Я вважаю, що всі засоби масової інформації дружно не повинні брати до уваги цей закон. Ми повинні змусити політиків не застосовувати відверто реакційні законодавчі норми. Я припускаю, що можуть бути потерпілі. Одне-два видання в регіонах можуть бути закриті, і це небезпечно. Тому ми повинні всі дружно зараз виступити проти таких законодавчих норм. Я пропоную всім ЗМІ дзвонити в усі дзвони, і на регіональному рівні теж.


Автор: Ніна Кур’ята для ІМІ


Комментарии:

Нет комментариев



Прокомментировать

Имя:
E-mail:
Текст:



Версія для друку

Галузь преси

Новини
Анонси галузевих заходів
Медіа-законодавство
Медіа-аналітика
Медіа-спец
Дослідження
Регіональна преса 2005
Довідник видавця
Каталог корисних сайтів

© 2004-2018 УАВПП

Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси:
(044) 289-99-90
info@uapp.org


УАВППГалузь пресиМедіа-аналітикаДискусії«ТИМЧАСОВЕ ЗАКРИТТЯ»: доля ЗМІ за новим Законом про вибори
  Rambler's Top100 SEO-каталог