Список членів Української асоціації видавців періодичної преси Собственная газета за $10 тыс Новини WAN Професійна література для видавця

Каталог
Мапа сайту
Фотогалерея
Головна сторінка

Ukrainian Association of Press Publishers • Украинская Ассоциация Издателей Периодической Печати
Медіа-аналітика ОглядиДискусії

У А В П П

About Us
Про Асоціацію
Приєднуйтесь!
Новини
Навчання
Професійний конкурс преси
Тендери УАВПП

Для членів УАВПП

Документи Асоціації
Юридичний сервіс
Інформаційний сервіс

 
На сайті В Інтернеті

Дискусії

«Казнить нельзя помиловать»: де влада має поставити кому у процесі роздержавлення ЗМІ?

01.03.2005

Довгі роки перебування в опозиції до влади надали нинішнім урядовцям бійцівських якостей, але й прищепили їм невід’ємну звичку українських політиків робити гучні заяви та грати на публіку.

Неузгодженість дій урядовців видно з відсутності в них чіткого плану дій щодо докорінних реформ в різних галузях українського життя. Заяв було достатньо, а от конкретних пропозицій – ні.

Так само в нової української влади проглядається поспішність та відсутність чітких механізмів у вирішенні питання про роздержавлення ЗМІ. Вчора прозвучала заява від віце-прем”єра Романа Безсмертного про ліквідацію комунальних ЗМІ.

Цю тему ще 10 років тому почали активно обговорювати експерти в галузі мас-медіа і власне самі журналісти. Проте останні заяви перших осіб виконавчої влади свідчать про те, що вони мають твердий намір реалізувати ідею роздержавлення ЗМІ.

Очевидно, що вивільнення українських засобів масової інформації від впливу та контролю держави є необхідним для утвердження демократичних цінностей. Власне, на європейський досвід роздержавлення мас-медіа і посилаються пропагандисти цієї ідеї в Україні.

На тлі відсутності конкретних пропозицій від нової влади, в Україні все ж запропонована «Концепція роздержавлення ЗМІ в Україні», розроблена творчим колективом на чолі із членом Нацради з питань телерадіомовлення Віталієм Шевченком. Проте і ця Концепція потребує дискусії та широкого обговорення у суспільстві. Тобто наразі необхідним є з’ясування власне у самих колективів державних засобів масової інформації, чи хочуть вони, аби їх «роздержавлювали». Інакше виходить, що людей просто викинуть на вулицю без жодної запропонованої альтернативи.
Відкриті листи НТКУ та палкі дискусії навколо цього – це, так би мовити, лише вершина айсберга.

В тіні цих дискусій залишаються тисячі дрібних комунальних та відомчих видань, та власне сотні тисяч людей, які працюють у них. І саме їм доводиться мало не щодня чути від різних столичних чиновників про їх повну «ліквідацію».
Варто зазначити, що при обговоренні такої важливої і делікатної теми як роздержавлення засобів масової інформації, слова та вирази типу «ліквідація» та «знищити як клас» видаються недоречними і занадто поспішними, тим більш, якщо вони лунають з вуст перших осіб виконавчої влади в країні.

Напевно, що на роздержавлення ЗМІ треба дивитися не тільки з боку користі для державного бюджету та суспільства, але й з позиції самого суспільства і, зокрема читача.
Прогандисти роздержавлення наполягають на тому, що існування комунальних та відомчих засобів масової інформації є шкідливим для громадян. Оскільки, останні «мають платити за це податки, а от читають такі видання далеко не всі».

Проте чи не мають вирішувати, за що платити податки і що зрештою читати, самі громадяни на місцевому рівні?
В Україні існують тисячі районних газет. Вони виходять тиражем у кільки тисяч примірників, а працює у таких виданнях, як правило, не більше одного десятка співробітників.

З заяв можновладців про «ліквідацію комунальних ЗМІ» видається, що вони просто забули про існування такого типу газет. А разом з тим забули і про людей, які в них працюють.

Можу стверджувати про реальну загрозу знищення таких видань і позбавлення засобів до існування їх колективів після розмови з редактором однієї з таких «районнок».
«Ідея роздержавлення – це ідея нашого знищення. Я не знаю, як ми виживемо у такому випадку», - сказала вона.
За словами цієї жінки, редактора маленької районної комунальної газети, подібні їм видання не виживуть без державних дотації, тоді як їх існування, за її твердженням, є вкрай необхідним.

Часто районні газети є «кузнею кадрів» та «школою молодого бійця» для журналістів-початківців. У солідні приватні видання на початку їм попасти досить складно, а от державна газета з невеличкою зарплатнею радо їх візьме.
Крім того, державні та комунальні ЗМІ, за твердженням їх працівників, є головними пропагандистами в суспільстві національної ідеї та ідеї державності. А часто - ледь не єдиним україномовним засобом масової інформації у своєму регіоні. Звичайно, державні мас-медіа зобов’язані мовити українською, а більшість приватних ЗМІ в Україні залишаються суто російськомовними. Особливо це стосується друкованих видань.

Отже, постає ще одне питання – мовне. На ньому дуже люблять спекулювати різні політики, проте проблема домінування в українському інформаційному просторі російськомовного продукту залишається досі актуальною. І не вирішивши це питання, поспішне роздержавлення ЗМІ може призвести до негативних наслідків.

Так само є проблемним питання процесу приватизації державних ЗМІ. Звичайно, що у разі їх роздержавлення ними хтось має володіти.

Оптимальним вважається варіант, коли наприклад певне друковане видання приватизує його трудовий колектив. Але й тут є одне «але»…

Чи зможе колектив згаданої вище районної кількістю в п’ять чоловік і з заробітною платою у 460 гривень на людину приватизувати своє видання, а тим більш його утримувати своїм коштом? Чи зможе більшість комунальних газет з тиражем у кілька тисяч та зі специфічною соціальною тематикою стати конкурентноспроможними та самоокупними?
Є інший шлях – продаж видання. Позитивним моментом є те, що у разі конкуренції та ринкових умов журналісти та самі видання будуть намагатися підвищувати свій професійний рівень.

Однак, виникають побоювання щодо обіцяної свободи роздержавлених ЗМІ. Зміна власників мас-медіа не означатиме негайне утвердження принципів свободи слова і демократії в українському суспільству.

Власне самі працівники держЗМІ наголошують на тому, що зараз необхідно реформувати редакційну політику в середині мас-медіа та привчати журналістів «користуватися» свободою слова. На їх переконання, саме це є першочерговим завданням, а не зміна власника. До того ж журналісти державних мас-медіа не впевненні у тому, що вивільнення від контролю держави, позбавить їх небезпеки потрапити під будь-чий інший контроль.

Все це лише питання, які однозначно виникають внаслідок заяв про реформу державних медіа, і вирішення цієї проблеми неможливе без широкої публічної дискусії із залученням власне тих, кого влада має намір «ліквідовувати» чи роздержавлювати.


Автор: Тетяна Узун
Інститут масової інформації


Комментарии:

Нет комментариев



Прокомментировать

Имя:
E-mail:
Текст:



Версія для друку

Галузь преси

Новини
Анонси галузевих заходів
Медіа-законодавство
Медіа-аналітика
Медіа-спец
Дослідження
Регіональна преса 2005
Довідник видавця
Каталог корисних сайтів

© 2004-2024 УАВПП

Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси:
(044) 289-99-90
info@uapp.org


УАВППГалузь пресиМедіа-аналітикаДискусії«Казнить нельзя помиловать»: де влада має поставити кому у п
  Rambler's Top100 SEO-каталог