|
|
 Дискусії
|
Преса і влада: стометрівка з перемінним успіхом
12.05.2005
Нова українська влада перетнула перший досить умовний бар”єр – сто днів. За цей час суттєво змінилася і українська преса. Власне, свобода слова та ЗМІ були одним із головних виборчих тез нинішньої владної команди, і це дотримання цього принципу було своєрідним тестом влади на демократичність. Чи склала його влада? Чи стали новими умови роботи журналістів і чи зникла в Україні цензура? – все це питання, які були темою обговорення під час конференції, організованої ІМІ.
Практично всі експерти медіа галузі та політологи відзначали серйозні зміни в українському медіа просторі, принаймні відмову нової влади від політики темників та жорсткої цензури. “Раніше новини в Україні робили для однієї людини, ви можете не повірити, але це так. Він щодня дивився випуски новин на всіх каналах. Повірте, я це дуже добре знаю. Нинішній Президент за цим не слідкує, він або зайнятий іншим, або його просто немає в країні” – це зізнання наближеного до “двору” Леоніда Кучми політолога Михайла Погребинського, якого важко назвати надто лояльним до нинішньої влади.
На існування темників, щоправда, натякав близький до команди донецьких Кость Бондаренко, він навіть окреслив нове явище іншим словом – “світлики”. Втім, сам журналісти до таких тверджень ставляться скептично. Вони визнають, що нова влада дала їм значно більше свободи. Але тут виникла інша проблема: далеко не всі знають, що з цією свободою робити. А дехто з редакторів навіть жартує, що за Кучми працювати було значно простіше – випуски версталися на Банковій.
Маємо визнати і те, що темники зникли – але випуски новин на різних каналах залишилися ідентичними. Перші місця в новинах традиційно віддають представникам влади – залежно від їх позицій. Як каже керівник Академії української преси Валерій Іванов, в перший місяць після інавгурації Ющенка, Президенту канали приділяли 40%! ефірного часу, це навіть більше від примусової уваги до попереднього лідера. Тепер цей показник знизився, але все ж залишається достатньо високим як для демократичної країни – біля 25%.
Журналісти не надто захоплюються такими жанрами, як розслідування, хоч вірогідність політичного переслідування за професійну діяльність нині значно меншою; а часом ми просто не хочемо писати чи говорити про незручні теми, які потребують серйозного аналізу та дослідження. Не так вже й багато в українському ефірі було фахових досліджень економічної політики нового українського уряду, помилок силовиків, чи, наприклад, спроб ретельного контролю за діями нових регіональних лідерів.
Таке враження, що апатія, яка після революції неминуче мала початися у суспільстві, вразила і українську журналістику, яка отримала значно більше можливостей, але поки що дуже мало їх використала.
З іншого боку і влада розуміє свободу слова м”яко кажучи по-своєму, схоже, що для багатьох її представників це поняття досить неконкретне і максимум означає відсутність прямої цензури з боку держави. Цитуючи Геника Глібовицького, це все одно як тішитися з того, що ти прожив день, нікого не вбивши.
Поки що українські медіа ніяк не можна назвати “четвертою владою”, ділитися владними повноваженнями з нею ніхто не хоче. І на медійні скандали та резонансні теми представники влади нової часто так само закривають очі, як і їх попередники. Будь-які незручні для себе теми нові можновладці просто називають замовленням, і намагаються ніяк не реагувати на інформаційні виклики. Бажання того ж міністра Зварила “перечекати” скандал довкола своєї освіти аж ніяк не в”яжеться з європейською практикою. В жодній з демократичних країн після такого скандалу посадовець не мав жодного шансу як мінімум втриматися на посаді, і наш очільник юстиції навіть ставить свої ультиматуми – хай, мовляв, Президент вирішує.
Так само не дуже нова влада прагне інституційних змін у медійній сфері. Це демонструє, що у нових державних керівників, які багато років були в опозиції і мали достатньо часу для вироблення конкретних реформ, зараз відсутнє стратегічне бачення того, які зміни необхідні для демократизації всієї гуманітарної сфери та медіа зокрема.
Президент Ющенко так як і його попередник досить сумнівно призначив нового керівника УТ-1, жодним чином не пояснив свій вибір четвірки до Нацради та так конкретно нічого і не сказав про своє ставлення до створення громадського мовлення. Тим часом як його оточення наговорило дуже багато дивних речей, які м”яко кажучи суперечать обіцянкам на Майдані – як по букві цих обіцянок, так і по їх духу.
Схоже, що збуваються найпесимістичніші прогнози експертів, і нова влада не збирається створювати повноцінне громадське мовлення, керуючись при цьому принципом тактичної політичної доцільності, а не далекої стратегії демократизації держави.
Вибори 2006 залишаються найбільшим пріоритетом нової влади, яка навіть після цілковитої деморалізації потенційної опозиції, побоюється реваншу. Це відчувається навіть за рік до виборів, а щоближче до них, то менше сподівань на конкретні реформи.
У такій політиці достатньо загроз та небезпек. Попри відчутність та очевидність змін, всі розуміють, що вони не є незворотними. Зрештою, і Леонід Кучма у свої перші сто днів видавався щирим і прогресивним демократом. Якщо нова влада не скористається революційним піднесення і не почне реальні реформи в інформаційній галузі, все може закінчитися банальним переділом медіа власності та заміною одних звичних облич на інші, до речі не менш знайомі.
Сто днів – надто малий термін навіть для аналізу, не те що для висновків. Першим серйозним тестом для влади та багатьох спокусливих у ній щодо їх істинного розуміння свободи слова стануть парламентські вибори.
Автор: Вікторія Сюмар
Інститут масової інформації
Комментарии:
Нет комментариев
Прокомментировать
|
|
|
Версія для друку
|
|
|
About Us
Огляди
Дискусії
