|
|
 Огляди
|
Чи готова «Наша Україна» продемонструвати зразкове ставлення до свободи преси?
04.03.2005
Минулої п`ятниці, 25 лютого, вийшло друком оновлене видання цього блоку – газета «Без цензури». Про те, чи змінить газета імідж партійного видання, чи готова «Наша Україна» декларувати редакційну політику своїх видань і про привілеї, які отримали прихильні до цього блоку ЗМІ, «Телекритика» поцікавилася у головного редактора газети Діани Дуцик.
– Діано, газета «Без цензури» з`явилася під вибори і виконувала роль партійного видання. Чи змінилася її роль зараз?
– Це правда, що газета виконувала роль партійного видання. Саме роль, тому що насправді де-факто ми не були належні до якоїсь однієї партії. Ми висвітлювали позицію одного блоку – «Нашої України», а потім блоку «Сила народу». Зрештою, я ніколи цього не приховувала, що це є нашою редакційною політикою. Я вважала, що чесніше буде сказати і колегам, і читачам, що такою є наша позиція. І ми це робили певною мірою і з міркувань того, що розуміли – це потрібно на даному етапі, оскільки опозиція, фактично, не мала підтримки в медіа-просторі. Вона не мала своїх видань і телеканалів, і тому потрібно було заповнити цю нішу. Сьогодні ситуація змінилася. І ми говроимо про те, що ми також змінюємо свою редакційну політику. Ми збираємося стати звичайною громадсько-політичною газетою, яка писатиме на різні теми. Звичайно, наші журналісти можуть мати симпатії до тих чи інших політиків. Але це уже особисте право кожного журналіста мати свої уподобання.
– У свіжому номері три найбільші фотографії – Ющенка.
– Це вийшло зовсім випадково. Ми не могли не писати про поїздку Президента у Брюсель. Також я думаю, що інформація про партію, яку сьогодні будує команда Ющенка, була цікавою для наших читачів, а у нас просто під руками опинилося оригінальне фото, де Віктор Андрійович власною рукою написав: «Мені не байдуже – це Наша Україна». І третя фотографія була просто цікавою, оскільки ми писали про можливості афроукраїнців у нашій країні, також знайшлося фото, де Віктор Ющенко під час свого турне у Бердянську із темношкірим прихильником у вишиванці.
– Але ж розміри... Марат Гельман в інтервью «Новій газеті» нещодавно сказав, що те, що відбувається на російському ТВ у контексті висвітлення дій російського президента Путіна, – результат його рейтингу серед населення. Ми говоримо майже про те ж саме, формально зараз інтерес до Ющенка і його діяльності надвзичайно великий. Але де пролягає межа?
– Справді, нині у ЗМІ існує певна ейфорія довкола нової команди, але я думаю, що це об`єктивно, оскільки пройшло ще дуже мало часу після виборів. Сьогодні нам, журналістам, дуже важливо не перейти ту межу і не повторити помилок, які ми робили протягом усього правління Леоніда Кучми – не боятися доводити свою думку і не запобігати перед владою.
– Газета змінилася. Як ви самі формулюєте відмінність видання від періоду виборів?
– По-перше, ми змінилися візуально. Ми змінили верстку. Збільшили кількість шпальт. Але важливо те, що буде ширше інформаційне наповнення. Дуже важливим я вважаю те, що сьогодні ми можемо вільно продаватися. У період виборів, коли ми були в опозиції, нас не брали у кіоски, знаходячи купу формальних причин – то кома у документах не так стоїть, то не той індекс чи телефон вказаний. Сьогодні таких роблем уже немає. І також сподіваюся, що ніхто не зупинятиме машини з нашими тиражами і не битиме водіїв, як це було, наприклад, у Запоріжжі. І сподіваюся, що ніхто не приходитиме додому до наших читачів. Подібний випадок був із нашим передплатником із Донецька. До нього прийшли співробітники пошти і вимагали повернути назад газету, пояснюючи це тим, що вони не мали права її приносити. Чому не мали права, досі не відомо.
– В одній із своїх колонок ви писали, що журналістика в Україні така, як вона є, тому, що журналісти не показують власним прикладом гідної праці. А власний вибір працювати у партійному виданні, яке офіційно не декларує себе як партійне, не шкодить вашому іміджу незалежного журналіста?
– Я не розумію суті запитання, оскільки наше видання уже не є партійним. А те, що воно було таким, то цього я ніколи не приховувала і завжди говорила відверто про свою позицію. І свій вибір тоді працювати у цьому виданні я б пояснила швидше громадянською позицією, а не просто позицією журналіста, який підходить до своєї професії як до способу заробляння грошей.
– Хоч Ющенко під час чату в «ТК» пояснював, що цензури в газеті «Без цензури» немає, журналісти вашого видання конфіденційно розповідали, що як мінімум на деякі теми існували певні табу. Чи можете ви зараз розповісти, на що саме штаб накладав заборону і чому?
– Очевидно, що ми не могли піарити Януковича, Шуфрича чи Медведчука. Зрештою ніхто й не ставив такої мети і ніхто не мав такого бажання, оскільки, ще раз наголошую, ми відкрито декларували свою прихильність до конкретної політичної сили.
– Перший номер газети – 24 шпальти, у кольорі – досить дороге задоволення. Заробили кошти на передплаті під час виборів?
– Я думаю, що кожне видання, яке тільки починає розвиватися, а я вважаю, що зараз ми практично починаємо з нуля, потребує певних інвестицій. Потрібно налагоджувати систему розповсюдження, шукати рекламу, тобто потрібно шукати способи, як вижити на газетному ринку. Зараз я розумію, що подальша доля проекту буде залежати від того, як спрацює команда і яку якість газети вона подасть читачу.
– Ви увійшли в нішу тижневиків, де досить сильна конкуренція. Як плануєте виживати?
– Справді, у нас є чимало тижневиків, але практично усі вони виходять російською мовою. Я вважаю, що повинно з`явитися достойне видання і українською мовою. Це дуже важливо, оскільки ця ніша ще не зайнята. Ми часто ведемо дискусії про якісь преференції для українских ЗМІ, але я вважаю, що повинна з`явитися низка нових видань, які будуть конкурувати між собою. І найперше своєю якісною роботою завойовуватимуть аудиторію. А не дотаціями з бюджету. Але для цього також повинен змінитися загальний економічний клімат. Для того, щоб усі медіа змогли працювати прозоро.
– До ЗМІ, тією чи іншою мірою належних політикам, близьким до «Нашої України», зараз висуваються досить високі вимоги, але вони в силу малофінансованості не можуть достойно конкурувтаи на ринку. Ви відчуваєте на собі такий тягар видання влади? На зразок того, як журналістське висвітлення подій на 5 каналі вважається мало не офіційною позицією влади?
– Поки що ще я не можу говорити про це точно, оскільки у нас вийшов тільки перший номер у новому форматі, але я хочу сказати, що ні нова влада, ні більшість журналістів, і це моя особиста точка зору, ще не зовсім зрозуміли, у який площині координат вони працюють і які стосунки мають бути між політиками і журналістами. Це ті проблеми, які сьогодні ще належить осмислити обом сторонам, проаналізувтаи все ретельно для того, щоб виконати ті обіцянки і виправдати ті сподівання, які були під час помаранчевої революції. Це, очевидно, нелегкий процес. Свідченням цьому є заява низки високих посадовців, у якій вони закликали журналістів не займтаися інформаційним кілерством. Ця заява викликала неоднозначну реакцію моїх колег. Але я вважаю, що тут є один позитив, що ця заява була публічною і сьогодні ми її можемо обговорити. Нова влада повинна розуміти, що критика – це абсолютно нормальне явище у демократичному супсільстві. А журналісти повинні знати, чим критика відрізняється від інформаційного кілерства.
– Чи планує Секретаріат Президента формувати під себе ЗМІ? Чи потрапляє в цей пул газета «Без цензури»?
– Я не знаю, що планує Секретаріат Президента, але поки що в жоден пул газета «Без цензури» не потрапила.
– Юлія Володимирівна Тимошенко любить говорити, що її видання – газета «Вечірні вісті» – зразок у боротьбі за свободу слова. Однак, відомо, що соратник Тимошенко по партії Олександр Турчинов особисто вичитував шпальти цієї газети. Журналісти скаржилися, що іноді доводилося по декілька разів переписувати матеріали, аж поки через дедлайн не доводилося йому зупинятися на останньому варіанті. Коли через утворення коаліції «Сила народу» Турчинов почав керувати медійними проектами і «Нашої України», як це вплинуло на роботу вашого видання?
– Я можу лише нагадати те, про що вже писали ЗМІ. Коли було призначено нове керівництво штабу, доля нашого видання опинилася під питанням і останні місяці ми виходили лише для передплатників, яких було 11 тисяч. Окрім декількох спецвипусків, які йшли на більш широку аудиторію. Це були спільні спецвипуски газети «Без цензури» «України молодої» і «Правди України».
– Чи з’явиться у газеті критична оцінка діяльності нинішньої влади?
– Я вважаю, що новій владі потрібно дати можливість реалізувати задеклароване в період виборчої кампанії і поставити економіку країни на ноги. Я розумію, що новій команді зараз дуже важко. Не робить помилок тільки той, хто нічого не робить, і тому критика повинна бути сьогодні конструктивною, спрямованою не на персоналії, а на конкретні процеси. Інколи журналісти, аналізуючи ті чи інші дії влади, можуть підказати, як вирішити ту чи іншу проблему. Зрештою, вони забезпечують публічність і дають можливість, принаймні мали б робити це в ідеалі, проводити публічну дискусію з важливих для суспільства і для країни питань.
– Грузинські медіа-експерти через рік правління М.Саакашвілі констатували самоцензуру в грузинських ЗМІ як величезну проблему. Вони теж пояснювали це незвичне для Грузії явище – підтримкою населенням свого лідера. Чи не призведе пропонований вами «конструктивізм» до подібного?
– Напевно, існує така загроза в силу об`єктивних обставин. Ми довго жили в умовах несвободи. Очеивдно, сьогодні треба дуже багато уваги приділяти вихованню нового покоління журналістів, саме вони – ті, хто не працював під тиском і за «темниками», можуть змінити атмосферу в медіа-просторі.
– А ось газета за чи проти відставки Генпрокурора C.Піскуна?
– Я висловлю свою особисту позицію. Я вважаю, що навряд чи ми почуємо правду у справі Г.Гонгадзе і в інших справах, коли генпрокурором залишатиметься С.Піскун, але це моя особиста позиція. І, зрештою, у першому ж номері ми підняли це питання, хоча розуміємо, що воно є дуже дражливим. Ми поставили запитання, чи потрібен суд над Кучмою. Ми нічого не стверджуємо і нікого не звинувачуємо. Ми ставимо проблему, і, звичайно, у цьому контексті постає і питання про генпрокурора.
– Це запитання я поставила ще й тому, що зараз у медіа-середовищі активно обговорюється проблема публічної декларації редакційної політики, зокрема політичних уподобань газети. Ви готові до такого кроку, аби читачі мали чітке уявлення, якої саме позиції дотримується ваше видання? У цьому контексті постає питання і відкритості власника (не засновника) видання.
– Ви знаєте, у всьому світі газети мають те чи інше спрямування. Якщо ви приїдете в Німеччину, вам скажуть, яка газета є прихильною у поглядах до якої політичної сили. Але мені подобається інший варіант. Мені розповідали, що у деяких німецьких газетах нині таким чином збалансовують редакційну політику – на роботу приймають журналістів із різними політичним поглядами. І саме завдяки цьому забезпечується баланс. Щодо питання відкритості власників, то до цього повині бути готові не лише журналісти, але й власники і нова влада, яка повина встановити чіткі правила через конкретні законодавчі норми на медіа-ринку.
– Чи стане газета «Без цензури» офіційним виданням на кшталт Президентського вісника?
– Ні, не стане. Колектив видання ніколи не погодиться робити «Президентський вісник». Взагалі такого типу видання – це анахронізм.
– Ви говорите про колектив видання, але ж у вас є засновники – Інститут ПІАР і ПІЕЙ. Досить красномовно. Якою мірою вони впливають на редакційну політику?
– Засновники також розуміють, що газета не повинна перетворитися на «Президентський вісник». Я сподіваюся на те, що ми й надалі знаходитимемо спільну мову.
– Ви відчуваєте себе достатньо самостійним редактором? Яких рішень ви не можете прийняти самостійно?
– Я є творчим редактором і відповідаю за змістовне наповнення газети. У мою компетенцію не входять комерційні питання.
– Чи здійснює оточення Президента Ющенка і далі контроль за виданням газети? Хто саме, і у чому він полягає?
– Ні, не здійснює. І я сподіваюся, що цього контролю не буде. Я хочу вірити в те, що будуть виконані обіцянки, декларовані в період виборчої кампанії, які стосувалися свободи слова і роботи із засобами масової інформації.
Автор: Розмову вела Оксана Лисенко, для «Телекритики»
Комментарии:
Нет комментариев
Прокомментировать
|
|
|
Версія для друку
|
|
|
About Us
Огляди
Дискусії
