|
|
 Огляди
|
Друковані ЗМІ: криза жанру
22.02.2005
У більшості країн світу найвпливовіші люди починають свій день з ранкової преси. Перечитка декількох ключових видань є обо”язковим як для міністра та керівника великої крпорації, так і пересічного держслужбовця. Однак, це не стосується України, за виключенням хіба що суботи, коли виходить друком тижневик “Дзеркало тижня”. Тут, аби в бути в курсі реальних подій достатньо включити комп”ютер та передивитися декілька інтернет-видань.
Як так сталося, що за стільки років в незалежній Україні так і не визріло жодного популярного та авторитетного щоденного видання – це питання окремого дослідження. Очевидно, що режим Кучми, м”яко кажучи, не сприяв розвитку вільної, а тим паче впливової преси.
Україна пам”ятає всі ці історії щодо багатомільйонних судових позовів наприклад Григорія Суркіса, внаслідок якого закрилася популярна щоденка “Всеукраинские ведомости”, “наїзди” різних контролюючих структур, наприклад, санепідемстанції на “Киевские ведомости”, боротьбу політиків за вплив на колись впливову та інтелектуальну газету “День”, перевірки газети “Бізнес”, а також всі ті відмови друкарень друкували цілі наклади окремих видань та грубе втручання влади у їх редакційну політику.
Після подібних “зачисток” вкраїні практично не залишилося видань, які могли б не дозволити собі не виконувати знамениті “темники”. А політичну аналітику взагалі могли собі дозволити хіба що тижневики. Найтиражніші щоденні видання часто просто або уникали політики, або подавали політичні новини у максимально стиснутому форматі як повідомлення інформаційних агенств. Це була свідома політика як власників так і редакторів. Зрештою, друковані ЗМІ мусили переорієнтовуватися на так звану соціалку, і конкурувати за читача не за принципом об”єктивного висвітлення найактуальніших подій, а вишукуючи різні “сенсації”, на кшталт “тараканы сьели пятилетнего Васю” – це реальний заголовок з однієї з найбільшиїх газет країни.
Не можливим стало існування і неазлежних газет. Переважна більшість столичних друкованих видань чітко поділені між політичними групами. Певну незалежність намагалася зберегти “Україна молода”, хоч і відчувалися її симпатії до Нашої України, а головний редактор М.Дорошенко нещодавно став позаштатним радником Президента Ющенко.
Із редакційної політики газет досить просто прослідкувати, що відношення до найтиражнішої газети “Факти” має Віктор Пінчук, “Вечерние вести” – Юлія Тимошенко, “Киевкие ведомости” – Григорій Суркіс, “День” – Євген Марчук (до останнього часу). З одного боку, той факт, що вплив на найпопулярніші щоденки мають різні політичні сили забезпечує певний плюралізм у подачі інформації.
З іншого боку, є проблема у тому, що ці найтиражніші газети, які змушений, за браком інших пропозицій, читати пересічний українець, який до того ж у переважній більшості не має доступу до Інтернету, служать виключно засобом у “політичних війнах” і чітко виконують замовлення свого власника, не дотримуючись елементарних принципів у подачі інформації.
Трохи краща ситуація серед тижневиків, однак тут також помітна приналежність до окремих політичних сил чи бізнесу: “Столичные новости” – Вадим Рабінович, “2000” – СДПУ(о), “Киевский телеграф” – Андрій Деркач, “Грані+” – СПУ, хоч це видання значно втратило після того, як звідти підшли провідні журналісти.
Відносну незалежність зберігають хіба що бізнесові видання, які спеціалізуються на економічних новинах. Тут помітна реальна конкуренція за ринок, і більшість з них є досить аторитетними та пливовими газетами. Нині провідними виданнями цьом сегменті ринку друкованої преси є газета “Бізнес”, у якої сотаннім часом став помітним конфлікт між редакцією та власником, “Деловая столица”, “Галицькі контракти”, “Інвестиційна газета”
Відтак, в Україні, вочевидь, назріла потреба у виникненні справді незалежного друкованого щоденного видання, яке би по-перше, подавало реальну та всебічну картину дійсності, по-друге, стало справжнім контролером нової влади та займалося дослідженням справді важливих для суспільства проблем. У цьому сенсі ніша для виникнення подбіного авторитеного та впливового видання абсолютно пуста. Бо поки що єдине видання подібного типу тижневик “Дзеркало тижня” не має конкурентів у цьому ракурсі. А відсутність конкуренції не може позитивно впливати на процес розвитку жодного медіа. Цей закон ринку абсолютно відповідний і до ринку друкованих ЗМІ.
Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації
Комментарии:
Нет комментариев
Прокомментировать
|
|
|
Версія для друку
|
|
|
About Us
Огляди
Дискусії
