Джерело ексклюзиву – особисті контакти
Джерело ексклюзиву – особисті контакти
29.09.2006
Чи можна отримати достовірну та повну інформацію з офіційних джерел? Якими джерелами та методами пошуку ексклюзивної інформації користуються українські журналісти? Експертне опитування.
Конфлікт між журналістом Олексієм Бобровниковим та прес-службою Президента в черговий раз загострив питання джерел інформації української журналістики. Час і зусилля, витрачені журналістом на відвідування офіційних прес-конференцій і брифінгів посадовців, далеко не завжди адекватні сухому інформаційному підсумку, який він отримає, відфільтрувавши відвертий піар і саморекламу політиків. «Телекритика» вже піднімала питання джерел в іншому аспекті: чому на всіх каналах з’являються синхрони одних і тих самих політиків. Тепер ми звернулись до експертів із такими запитаннями:
- Як ви вважаєте, чи можна отримати достовірну та повну інформацію на офіційних брифінгах в державних органах? Якщо ні або отримана таким чином інформація, на вашу думку, не завжди є, принаймні, повною - то де і як, на вашу думку, можна отримати справді якісну інформацію? Як особисто ви шукаєте ексклюзивну інформацію?
Костянтин Стогній, телеведучий, «Інтер»:
Достовірну інформацію отримати можна. Окреме питання – чи повну інформацію, тому що кожне відомство з певних причин не розкриває всю повноту інформації. МВС, наприклад, повинно зберігати таємницю слідства, інші відомства – ще якусь інформацію не надає. Але повідомляти про події вони повинні. Можна отримати об’єктивну інформацію. Повною мірою – не завжди, але об’єктивну – напевно що так.
Я знаю по собі, інколи бувало, що, коли журналісти говорили про злочини, цих людей потім неможливо було знайти. Коли необізнані з міліцейською справою проводили прес-конференцію. Якщо проводять прес-конференцію необізнані люди без погодження інформації із духом закону, - а закон говорить про те, що є таємниця слідства, і не може посадова особа розголошувати матеріали слідства до його завершення. Порушувати правила і говорити журналістам усе, що в голову прийде – це може нашкодити слідству. Головне завдання міліції – все ж таки вести ефективне слідство і знаходити злочинців. В інших владних інституціях, можливо, система інша. Повнотою інформації, яку я отримував, я як журналіст незадоволений. Інформацією журналістів, які приходять до мене з брифінгу, я незадоволений, тому що вони приносять куцу інформацію, але ця інформація об’єктивна, тому що посадова особа її виголошує і вона несе відповідальність за те, що вона говорить. Якщо посадова особа дасть достовірну інформацію, то це призводить до нових розслідувань. Інформації, в принципі, довіряти можна, але вона не в тому обсязі дається, можливо тому, що на це є об’єктивні причини.
- Де і як, на Вашу думку, можна отримати справді якісну інформацію?
- У кожного фахового журналіста є свої способи і методи. Я знаю таких журналістів, які виконують щось на кшталт агентурної роботи. Власні контакти використовують. У журналістів із досвідом цей арсенал набагато більший. Якщо це випускник, який тільки вийшов з університету, то у нього шляхів отримати нормальну інформацію дуже мало. Після брифінгу, якщо його не влаштовує інформація, шляхів перевірити її дуже мало. А у журналіста з досвідом є свої контакти, є люди, яким він довіряє, які йому довіряють. У кожного є свій засіб, як з чим чинити. В основному, що можна порадити молодим журналістам, якби нормально судові органи працювали є закон «Про інформацію», «Про телебачення та радіомовлення» – ми іноді ним користуємося, інші закони про засоби масової інформації. Потрібно звертатися до суду, аби суд – один раз чи другий попередив відомство про те, що воно повинно надавати суспільно важливу інформацію.
Я особисто не ходжу на брифінги – я головний редактор. Журналіст повинен приносити інформацію, яка влаштовує редакцію чи не влаштовує. Я аналізую зміст інформації, а не шляхи її отримання. Головний редактор відповідає за кінцевий продукт – те, що люди побачать в ефірі. Я редагую і встановлюю якісь правила гри всередині нашого колективу в редакції. А інформація повністю на плечах журналіста. Якщо журналіст не здає нормальну інформацію, тобто цей журналіст займає чиєсь місце, то він іде тренуватися, вчитися добре працювати. Для мене головне, щоб шлях, яким журналіст отримує інформацію, був законним. Усе інше – чи це його друзі будуть, чи на брифінгу він увійде в довіру, чи він запитає після брифінгу – підійде до посадовців і вони прокоментують йому окремо – це вже справа журналіста.
Коли я був журналістом, я знаходив людей, яких я ніколи не підводив, які мені довіряли, я просив їх прокоментувати ситуацію, якщо вони обізнані у цій справі, тому що займався кримінальною журналістикою. Якщо мене не влаштовувала відповідь міністра про розкриття справи, то я шукав цей райвідділ, знаходив того міліціонера, який виїжджав, і користувався цією інформацією з низини. Вона була набагато повнішою і якіснішою, ніж та, яку міністр читає з довідки те, що йому відомо. Якщо у мене були контакти із заступниками міністра на той момент, який просив колись допомогти стосовно якоїсь інформації, чи я знав, що він може мені допомогти, я підходив окремо після прес-конференції, «відловлював» цю людину і просив доповнити чи прокоментувати ситуацію.
- Ви постійно кажете про одну сторону медалі – про міліцію. Є ще інша сторона – кримінал, бандити. У вас є якісь контакти, інформатори і т. д?
- Це частина нашого суспільства, і журналіст не має права інформувати про життя тільки однієї сторони – подобається вона чи ні. А це наші громадяни, ніхто їх не позбавляв громадянства України. Ті, хто оступилися, були по ту сторону закону чи зараз відбувають покарання – це також наші громадяни і серед них повинна бути якісна робота. Серед цих людей є й порядні. Часто вони звертаються по допомогу, вони також зацікавлені у розкритті злочину. Це також наші люди. Я вважаю, що журналіст не повинен обмежувати себе тією категорію громадян, які йому подобаються, а інших ігнорувати.
Ольга Скотникова, спеціальний кореспондент ТВО «Новини», Перший канал:
Скоріше можна, ніж ні. Ми користуємося синхронами державних службовців, і вони відповідають за достовірність того, про що говорять. Тобто достовірність сказаного має бути на рівні. Спеціаліст, який відповідає, за законом має надати інформацію, адже він державний службовець. Але щодо повноти інформації я б посперечалася. В будь-якому випадку державний службовець буде говорити тільки відому йому інформацію. Для повноти інформації потрібно вислухати декілька сторін. Повну інформацію можна отримати, опитавши декілька сторін. Звертатися можна не тільки до держслужбовців, а й до експертів або людей, що мають протилежну точку зору. Наприклад, якщо питати Міністра фінансів, то також можна звертатися до голови комітету з фінансів та банківської діяльності, тобто його візаві, людини, в якої є інша точка зору. Всі висловлювання держслужбовців, як на мене, треба піддавати експертній оцінці. Адже кожен з них захищає чийсь мундир. Порівняно з моїм колишнім досвідом в Адміністрації Президента, теперішній Секретаріат є більш відкритим, тут більше інформації. Щодо інших органів влади мені важко сказати. Але є деякі дуже-дуже закриті.
Щодо ексклюзивної інформації, то в моїй практиці вона часто трапляється випадково. Коли вже знаєш певних персонажів в обличчя і попадаєш з ними на зйомку, домовляєшся і береш інтерв’ю. Є, наприклад, такі люди, дуже високі посадовці, як Володимир Горбулін, які завжди відповідають. Є люди, до яких треба дуже довго добиватись через секретарів, дзвонити по масі телефонів. Особливо незручно коли прес-служба складається з людей, які ніколи не працювали в журналістиці, а є тільки функціонерами. Тому найкраще мати мобільний телефон політика або людини, як тобі потрібна. Також, звісно, допомагають «свої джерела».
Ніна Шутова, редактор ТО «Экономикс» (м. Запоріжжя):
Дело в том, что по роду моей деятельности, а это - изготовление еженедельного экономического тележурнала, необходимости в посещении официальных брифингов у меня просто не возникает. Это – формат новостей, а мы работаем в совершенно другом направлении – пытаемся делать аналитику. Поэтому источники получения необходимой информации у меня совершенно другие. Например, эксклюзивные интервью с первыми лицами государственных органов и задушевные беседы после того, как камера выключается. Правда, здесь нужно иметь определённый опыт, потому что, если вдруг в эфир попадёт та информация, о которой просили не распространяться, то в следующий раз тебя и на порог не пустят. Другое дело, что эта «тайная» информация зачастую помогает избежать ошибочных выводов и утверждений.
Дарія Трегубова, телеведуча, «Інтер»:
Здається, для журналістів нових шляхів отримання більш-менш достовірної та повної інформації досі не винайдено. 4 незмінні складові: офіційні особи, опозиція, незалежні експерти, думка «народу».
А, власне, ексклюзивну інформацію можна отримати тільки від першоджерел.
Кожен журналіст сам шукає свій шлях до центру інформаційного простору, накопичує особисті зв’язки та знайомства із «потрібними людьми» (бажано у неформальній обстановці), саме тут і стає йому у нагоді незаплямована репутація, розкручені ім’я та обличчя. А ще вміння відділяти «зерна» від «плевелів».
А взагалі, рецепт отримання найдостовірнішої інформації відомий ще з часів Вотерґейту.
Щоправда, він не з легких.
Наталка Слюсар, журналіст, Харків:
Як відомо, у нашій країні все вирішують зв’язки, у тому числі з прес-службами, тому можна навіть регулярно отримувати ексклюзив, якщо близько знайомий із прес-секретарями головних осіб. Прес-секретар та помічник – вони ж теж люди, у них друзі, симпатії і т.д., яким можна відкусити трохи більше від інформаційного пирога, що випікається у високих кабінетах. Стосовно «повно та достовірно» - дивлячись із якої тематики. Усе залежить, зрештою, від особистості керівника конкретного управління – якщо говорити про місцеві органи влади. Серед них дуже хороші люди, все розкажуть, але таких мало. Чиновник, а надто прес-секретар, частіше всього сприймає свою посаду як стан, за якого інформацію треба ретельно проціджувати перед тим, як виносити на загал. Іноді так виціджують, що нічого не залишається. Виходить смішно: народ наймає собі «слугу», який не вважає за потрібне повідомляти господарю, що відбувається…
Деякі прес-секретарі виконують функції «церберів», регулюючи відносини шефа з пресою. Дякувати Богу, скрізь знаходяться «правдолюбці», «ображені», «закохані» і т.п. – чиновники меншого рангу, часто просто клерки, через яких проходять папери, які часом можуть повідомити знайомому журналісту цінну інформацію.
Ірина Сандуляк, шеф-редактор телевізійного каналу новин «24»:
Достовірну – можна, а от повну – дуже рідко. Здебільшого це голий, часто уже профільтрований , фактаж – взагалі без тлумачення або з дуже поверховим аналізом «кому і навіщо це потрібно?», без будь-яких порівнянь, і здебільшого – не цікавий. Щиро кажучи, серед людей, яких вважаю професіоналами, не бачила ще жодного журналіста , який би вийшов з офіційної прес-конференції чи брифінгу повністю інформаційно задоволеним. Але такі «офіціози» мають один великий позитив – тут завжди можна «зачепитися» за інформацію. Далі – справа часу і особистих контактів – уточнити, перепитати, доповнити з інших джерел. З власного досвіду знаю – отримати справді якісну інформацію лише з одного джерела – радше дуже виняткова ситуація. Здебільшого для цього треба добре попрацювати – і зовсім не на офіційних брифінгах. Так і шукаємо ексклюзив.
В’ячеслав Піховшек, ведучий, «1+1»:
1)Можна отримати частину такої інформації – частину повної та достовірної інформації, якщо можна сказати «частина» про повну інформацію. Частину інформації отримати на брифінгу, звичайно, можливо, тому що, як правило, на брифінгу говориться абсолютно необхідна інформація, навіть, якщо вона суперечить реальному стану справ. У даному випадку ідеться про те, що ту інформацію, яка говориться на брифінгу, потрібно враховувати обов’язково.
2)Я зустрічаюся із джерелами інформації – з тими людьми, які мені можуть розказати реальний стан справ. У мене йде на це увесь мій вільний час підготовки до програми. Я збираю цю інформацію, я її потім порівнюю – інформацію, надану одним джерелом з інформацією, наданою іншим джерелом, порівнюю ту інформацію, яку я маю офіційно і таким чином можу робити власні висновки.
Сергій Гармаш, журналіст, Донецьк:
Я думаю, отримати достовірну та повну інформацію на офіційних брифінгах можна, якщо коректно поставити запитання.
Найефективніший механізм отримання інформації – особисті контакти. Запити – це неефективно, тому що на них можуть відповідати одні джерела на основі інформації інших джерел.
Ексклюзивну інформацію я шукаю через особисті контакти. Щодо оперативності, то це залежить від того, яка інформація нам потрібна. Якщо це стрічка новин, то нам потрібно оперативно отримати інформацію.
Олег Єльцов, журналіст:
- На мою думку, якісну інформацію на офіційних брифінгах отримати не можна. Останнім часом на них лише пропаганда, однобока інформація. Єдина можливість - підійти до чиновника після брифінгу і задати йому пряме питання. Тут усе залежить від майстерності журналіста розговорити того чиновника. Політики зазвичай намагаються обійти відповідь, але якщо є можливість затиснути його в куток і домовитись з ним про зустріч один на один, тоді такий шанс з’являється. Але я цим фактично не займаюсь, бо це не є ефективна журналістська робота.
Найкраще отримувати ексклюзивну інформацію через власні джерела, через людей, яких добре знаєш, і через людей, у яких є якійсь інтерес інформаційний чи інший. Офіційним шляхом дістати потрібну інформацію практично не можливо. Я маю на увазі інформацію, яка свідчить про мінуси роботи державної влади, яких у нас більше, ніж плюсів. Інформації про плюси вистачає на брифінгах.
Як я виходжу на джерела, що надають мені ексклюзивну інформацію? Не знаю, мабуть у мене така корислива натура, коли я спілкуюсь з людьми вперше чи вдруге, то зразу бачу, наскільки людина є інформаційно цікавою. З такими людьми я зав’язую стосунки.
Сергій Таран, директор Інституту масової інформації:
На офіційних брифінгах не можна отримати якісну інформацію. По-перше, лише недавно після помаранчевої революції державні чиновники почали відчувати бажання розповідати про свою діяльність. Дуже часто інформація, що подається на брифінгах, є не стільки інформацією, скільки піаром. І, відповідно, піар не може розцінюватись, як об’єктивна інформація. Це є викривлення інформації на користь того чи іншого чиновника, від найменшого чиновника до Президента.
Якісну інформацію можна отримати з двох джерел: 1) дуже гарних інформаційних агенцій, яких в Україні є два - «Інтерфакс» та УНІАН; 2) працювати, як працюють окремі інформаційні агентства, які виплачують гонорари окремим чиновникам, і вже через них отримують справді якісну інформацію з перших вуст. Тоді вони кажуть, що ця інформація отримана з власних джерел, і не оприлюднюють прізвищ своїх інформаторів.
Святослав Цеголко, шеф-редактор проектів 5 каналу:
- Переконаний, що завдяки брифінгам повну інформаційну картину скласти неможливо. Тому хорошому журналістові слід отримувати її з власних джерел, заводячи особисті стосунки з людьми, які працюють у секретаріатах і інших апаратах влади, і чомусь не бажають давати повну інформацію. Брифінги та прес-конференції українських політиків перетворились на приховування повної інформаційної картини. Здебільшого політики чи представники органів влади проводять прес-конференції для того, щоб займатись: а) самопіаром; б) щоб приховати якісь важливі факти. Для того щоб не йти на повідку чужих інтересів, завжди важливо знати більше, ніж повідомляється на офіційних зустрічах з пресою.
Справжня інформація міститься в офіційних документах, напівофіційних розмовах та між рядків. До багатьох офіційних документів український журналіст доступу немає. Так наприклад, на офіційних сайтах українських органів влади розміщують далеко не всі документи. Тому, щоб їх отримати, часто доводиться діставати їх неофіційним шляхом.
Арсен Данилюк, редактор, телекомпанія «Львів-ТБ»:
За визначенням, брифінг – коротка зустріч ньюзмейкера із працівниками ЗМІ, яка не передбачає тривалого спілкування і, тим більше, ексклюзивних коментарів. Далеко не завжди під час брифінгу можна отримати той обсяг інформації, який би задовільнив журналіста. Зрозуміло, будь-яку зустріч із публічними людьми працівники медіа використовують для того, щоби отримати інформацію, і завдання прес-служби – знаходити розумний баланс між бажаннями журналістів і посадовців (елементарна адекватність при цьому не завадить).
На мою думку, найкращий спосіб отримати повні відповіді на свої питання – ексклюзивне інтерв’ю. Хоча, на власному досвіді переконався – намагання організувати інтерв’ю з Президентом через його прес-службу в найкращому випадку закінчиться ввічливим факсом із відмовою.
Дмитро Фурдак, журналіст-міжнародник, «1+1»:
- У будь-якій країні світу на офіційних брифінгах у державних органах головною метою прес-секретаря чи іншої офіційної особи є повідомити ту інформацію, яка є вигідною для влади, себто позитивну. Тому шансом для журналістів почути щось дійсно важливе, правдиве та цікаве з’являється лише під час запитань та відповідей. Хоча й тут чиновники добре вміють лити воду та ухилятися від відповіді на запитання журналістів. Коли ж журналіст наполягає на своєму запитанні, то часто його звинувачують у нахабстві, непрофесіоналізмі і таке інше. Водночас офіційні брифінги зовсім марними назвати не можна, адже вони все-таки є одним із шансів почути позицію влади, отримати інформацію, корисну для аудиторії.
Якіснішу та повнішу інформацію можна отримати під час ексклюзивних інтерв’ю, під час неофіційних розмов без камери або диктофона: за кавою, на фуршеті, в літаку з офіційною делегацією. Крім того, більш-менш точну інформацію можна отримати, надіславши офіційний запит до потрібного державного органу. Ну, а найнадійнішим та найоперативнішим джерелом інформації є власні «інформатори», тобто знайомі в державних органах.
Іларіон Павлюк, головний редактор інформаційного мовлення К1:
Брифінги і винайдено саме для того, аби надати журналістам ту частину інформації, яку організатори вважають за потрібне, не словом більше. Ствердження, що брифінги проводять для журналістів – вигадка піарників. Це практично завжди війна між журналістами та урядовцями (прес-службою), які переслідують протилежні цілі. Перші – дізнатися, останні - не сказати зайвого.
Ні для кого не секрет, що журналістів часто просять в прес-службах письмово надіслати перелік питань для організації ексклюзивного інтерв’ю. І так само не секрет, що хороший журналіст навряд чи розкриє наперед хоча б одне з тих, що збирається поставити.
Як показує моя практика, справді цікавої відповіді можна добитися лише змусивши урядовця сказати більше, ніж він збирався. Щонайменше, поставивши несподіване питання, - наприклад, після офіційного закінчення брифінгу, як це зробив Бобровников. На війні, як на війні.
Віктор Загреба, журналіст-редактор проекту журналістських розслідувань «Закрита Зона»:
Достовірну – так, повну – навряд. Мені здається, що сам формат прес-конференції, а тим більше брифінгу, не передбачає надання журналістам абсолютно повної інформації.
Наприклад, я роблю журналістське розслідування щодо якоїсь резонансної справи. На брифінгу чи прес-концеренції максимум, на що я можу розраховувати – це почути запевнення в тому, що справа, яка мене цікавить, дійсно перебуває під особливим контролем, слідство триває, і в найближчому майбутньому можна очікувати передання справи до суду. Навряд чи це можна назвати повною інформацією у справі.
Де отримати якісну і цілком повну інформацію? Під час окремих інтерв’ю, з завчасно визначеною темою. Звичайно, домовитися про інтерв’ю з Президентом може не кожен журналіст, але з чиновниками меншого масштабу це досить легко.
На додачу - із власної практики можу сказати, що досить ефективним є такий інструмент, як інформаційний запит. Його журналісти мають право скеровувати в державні інстанції чи посадовим особам на підcтаві ст. 32 Закону «Про інформацію», і адресати зобов’язані дати на нього відповідь. Повну, достовірну, з підписом і печаткою. Звичайно, якщо запитання у вашому інформаційному запиті сформульовані грамотно.
Источник: Телекритика
|
|