|
|
 Огляди
|
Український Iнтернет: за правилами, без батога
16.05.2005
Кількість інформаційно-аналітичних видань он-лайн порахувати дуже складно, оскільки вони з’являються і зникають майже щодня, але те, що регулярно читають, чому довіряють визначити легко – за відвідуваністю.
Аудиторія українського Інету налічує, за різними даними, від 3 до 7% населення України. В основному – це мешканці великих міст: представники бізнесу, політики, журналісти, та так званий середній клас. Розвиток українського інформаційного Інтернету припав на останні п’ять років і деякою мірою можна твердити, що історія українського Інтернету має дисидентське коріння.
Після того, як українська влада остаточно переконалася, що ЗМІ – це ефективний засіб пропаганди і почала контролювати “всіх і вся” в традиційних медіа, в Інтернет занурилися чимало провідних журналістів, яких не задовольняв стан свободи слова, політичний та економічний тиск з боку власників медіа. Наразі інформаційний Інтернет в Україні склався як повноцінна, взаємодоповнююча, відносно молода, а відтак прогресивна структура.
Флагмани
Перше місце в українських рейтингах традиційно займає Інтернет-видання «Українська правда». Видання почало працювати у 2000 році. Ідеєю засновника – Георгія Гонгадзе було видання, яке не боїться публікувати резонансні матеріали. «Правда» має досить трагічну історію „розкрутки”, вона пов”язана з ім’ям Гії Гонгадзе.
У дні революції – у листопаді –грудні 2004 року «УП» здобула близько 2 мільйонів оригінальних відвідувань на місяць. У цей період інтерес до УП був утричі вищий, ніж у передвиборний вересень.
Приблизно така саме ситуація з відвідуваністю склалася у багатьох медіа Інтернету, кількість відвідувачів зросла утричі. Проте, не до всіх медіа висловлювали таку саме довіру. Наприклад, сусіди «Української правди» у рейтингах значно поступалися гостротою та навіть оперативності. Наприклад сайт «Кореспондент», компанії KP Publications, що останім часом змагається з Правдою та деякими іншими сайтами за пальму першості, не завжди відповідає вимогам користувачів всесвітнього павутиння, які останнім часом стали набагато більш прискіпливими щодо актуальності та гостроти матеріалів.
Інші жителі Олімпу он-лайн ЗМІ – «Форум», «Подробности» під час та після виборів демонстрували досить чітко виражену політичну орієнтацію.
Видання «Форум» за часів свого створення задумувався як профільне видання для бізнесменів, проте, згодом цікавість до нього виявили представники бізнес кіл східної України. Далі сайт перейшов під контроль “донецьких” і на виборах відверто підтримував кандидата у Президенти від влади Віктора Януковича, екс-генерального прокурора України Геннадія Васильєва. Такий перекуп “сайту” навіть спричинив скандал – з видання пішли провідні журналісти, які не згодилися з відверто ангажованою політикою нових власників.
„Подробності” – проект телеканалу „Інтер”, підконтрольного СДПУ(о) задовго до виборів оголосив, що не буде займатися політикою під час виборів, насправді ж, не оминув її.
Російськомовне видання «Обком» пов’язують з донецьки бізнесом. Відрізняється воно, даруйте за російський сленг, «забористістю» назв та змісту матеріалів і часто публікує резонансні розслідування.
Досит розслідувань є і на сайті “Обозреватель”, який контролює Михайло Бродський. Цей ресурс зараз часом складає конкуренцію і “УП”.
У цьому виданні регулярно публікуються політичні огляди-звернення до аудиторії Тетяни Коробової, які традиційно починаються зі слова «Народ,….» . Іноді це навіть сатира, її відродження саме тут, в Інтернеті, свідчить, що мережеві ЗМІ, хоч і називають «нетрадиційними», але найкраще відчувають, де саме авангард подій.
Втік в Інтернет, створивши «Главред», колишній редактор відділу політики газети «Сегодня» Віктор Шлінчак. Видання позиціонується як незалежне аналітичне агентство, проте в принципі має стандартну структуру побудови інформаційного сайту: стрічка новин, гарячі події, інтерв»ю, коментарі, аналітика.
Серед ділових інформаційних видань найоперативнішим є Ліга Бізнес Інформ, проте аналітичну частину інформації, яку виробляє концерн, можна отримати лише за підпискою.
Для всіх вищенаведених та інших сайтів, які ми фізично не зможемо згадати, об’єднуючим є можливість спрощеного формату спілкування із читачами. Як правило, кожний матеріал можна обговорити у форумі, висловити будь-які асоціації, які викликає сама подія чи відгук на неї.
Стосунки
Треба сказати, що останнім часом представники великої політики та бізнесу стали активніше передивлятися те, що каже народ. Практика показує, що бути у контакті з Інтернетом, знати те, що ж там про тебе кажуть журналісти і читачі – дуже виграшна позиція. Принаймні, вона убезпечує від глухих кутів, в які потрапляють ті публічні особи, яких мало цікавить те, що про них пишуть.
Останнім часом серед політиків дуже популярним стало брати участь у форумах, відповідаючи на питання Інтернет-аудиторії. Зазвичай питання ставляться глобальні і банальні, відповіді лунають не менш достойні. Проте, таке спілкування іноді вивільняє досить цікаві факти. Форуми любить організовувати «Українська правда», гостями вже були голова РНБОУ Петро Порошенко, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.
Традиції
Проте, окрім проектів створених виключно для Інтернету, у мережі функціонують Інтернет-версії загальноукраїнських газет, телеканалів, а також радіостанції, деякі з них вимушені були оселитися там назавжди. Мова йде про «мовчазне» «Громадське радіо», що працювало за канонами суспільного мовлення за підтримки грантів і закрите вже після революції, радіо „Свобода” та „Голос Америки”.
Щодо газет, то вони були піонерами освоєння Інтернету традиційними засобами масової інформації.Найпершою свою повноцінну версію у 1997 році випустила газета «День». Потім були видання «Сегодня», «Вечерние Вести», «Дзеркало тижня». Відкрили представництва в мережі УНІАН та Інтерфакс-Україна.
Першим повноцінним сайтом новин у 1998 році став UaToday, що був створений ініціативою журналістів за підтримки російського капіталу.
Нрави
Не дивлячись на шалене розмаїття новинних сайтів, реально читабельними є не більше сотні. Візуальне враження від сайту, зручна карта ресурсу, швидкість завантаження є визначальними для користувача. З цього приводу часто центральним медіа в Інтернеті програють регіональні, особливо Інтернет-представництва державних структур.
Системні адміністратори кажуть, що обсяг інформації і Інтернеті за останні два роки збільшився у півтора-два рази. Це пов’язано з тим, що у багатьох державних, комерційних структур з’явилися власні сайти. Часто, як це було, наприклад наприкінці 2004 року сайти організацій, які так чи інакше мали відношення до процесу голосування переходили у режим інформаційних агенцій. Дуже яскравим прикладом може стати сайт «Гаряча лінія», який почав роботу буквально за декілька днів до виборів у закарпатському місті Мукачево. Пам’ятаєте скандал пов’язаний з викраденням бюлетнів? Тоді політологи та соціологи назвали мукачівські вибори репетицією Президентських. Пізніше сайт, до якого безпосередній стосунок мав громадський рух ПОРА, перетворився на стрічку новин - власних та передрукованих. Треба зазначити, що подібні метаморфози відбувалися із багатьма сайтами, наприклад ПОРА або «За чисту Україну. Їх засновники самі створювати інформаційні приводи і власноруч їх «розкручувати».
Окремим цифрами щодо розвитку галузі займаються компанії, які продають телекомунікаційні послуги, проте ці дані використовуються здебільшого для вивчення ринку. Дізнатися імена осіб, які зацікавлені у впливі на аудиторію сайту можна хіба що постійно читаючи інформацію яка подається. Доменні імена дійсно реєструються, проте, цей вид діяльності в Україні поки не підконтрольний державіі не має чіткої статисики. Найпростішим способом визначення того, що читати є досвід. Тиждень-два, проведені у мережі дають розумному читачеві досить повну картинку українського медіа-інтернету. Обсяги інформації іноді просто шалені, головне – визначити приорітети.
Автор: Ірина Курашина
ІМІ
Комментарии:
Нет комментариев
Прокомментировать
|
|
|
Версія для друку
|
|
|
About Us
Огляди
Дискусії
