|
|
 Ринок преси України
|
Для Вільяма Тейлора Україна – не terra incognita
14.06.2006
Новий посол США в Україні – переконаний прихильник розвитку незалежної преси.
Днями в Україну прибуває новий Надзвичайний і Повноважний Посол США Вільям Тейлор.
«Телекритика» вирішила ближче познайомити наших читачів з цією непересічною особистістю, яку багато українських журналістів знають як великого друга демократичних ЗМІ.
На нового посла США в Україні Вільяма Тейлора покладено важливі місії.
Першу з них чітко висловив голова сенатського комітету з закордонних відносин Конгресу США, представник Джорджа Буша під час президентських виборів в Україні 2004 року Ричард Лугар. «Подібно до Сполучених Штатів, - заявив він, - залежність України від імпорту енергоресурсів робить її вразливою щодо коливання цін і маніпуляцій країн-постачальниць. Розвиток альтернативних джерел пального, а також швидкого збільшення ефективності їхнього використання мають стати головними сферами співробітництва з Україною».
Мета другої місії - сприяти вступу України в НАТО. Це не тільки гарантувало б їй національну безпеку й територіальну цілісність, а й, за прикладом Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини прискорило б вступ до Євросоюзу.
В Україні Вільяму Тейлору доведеться зіткнутися з політичними й економічними аномаліями, які важко збагнути з погляду світового досвіду і здорового глузду. Свідченням цього стали політичні ігри довкола спільних віськових навчань “Сі Бриз-2006”.
Від командира взводу у В’єтнамі – до менеджера з міжнародних кризових ситуацій
В окулярах у тонкій оправі, уважний і стриманий, Вільям Тейло -молодший справляє враження інтелектуала, який обмірковує усе варте того. Новому послу США в Україні притаманна риса професійних дипломатів - шанобливе ставлення до преси. Деякі українські журналісти, певно, пам’ятають, як у липні 2001-го він запросив їх на “неформальну зустріч”, щоб поспілкуватися у невимушеній обстановці. А під час влаштованої після цього прес-конференції заявив, що мета його дипломатичної місії - “послухати інших”.
Вільям Тейлор, за його свідченням, вперше відвідав Україну ще на початку 90-х років і був тут частим гостем, “намагаючись сприяти політичній та економічній реформі”. Новий американський посол знайомий з найвищими українськими посадовцями. З Віктором Ющенком він зустрічався ще тоді, як той був головою Національного банку.
Вільяму Тейлору, певно, буде про що писати мемуари, коли з’явиться бажання і прийде час. Він спробував у житті багато чого і навіть нюхав порох. 1969 року закінчив військову академію у Вест-Пойнті. Командував взводом і був командиром роти 101-ої повітрянодесантної дивізії у В’єтнамі. Командував авіа-стрілецьким підрозділом 2-го бронетанкового полку і брав участь у патрулюванні німецько-чеського кордону.
1977 року Тейлор отримав ступінь магістра з публічної політики у школі управління ім. Кеннеді Гарвардського університету. Це визначило його подальшу кар’єру. У нього – солідний послужний список. Після нафтової кризи 70-х років Тейлор очолював службу надзвичайних ситуацій міністерства енергетики. Упродовж п’яти років працював помічником сенатора Білла Бредні з питань оборони, закордонної політики, енергетики та довкілля. Тейлор очолював мозковий центр міністерства оборони у Форт-Макнейрі, Вашингтоні, округ Колумбія.
Після цього його кар’єра стрімко виходить на міжнародну траєкторію. Тривалий час він працює заступником спеціального радника з питань оборони посла США Вільяма Тафта у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. У подальшому Тейлор виявляє себе, передусім, як менеджер з врегулювання міжнародних кризових ситуацій. На посаді координатора з надання допомоги новим незалежним державам та координатора з надання американської допомоги країнам Європи та Євразії він здійснює нагляд за діяльністю усіх урядових агенцій США, що діють у цій сфері.
Тейлор докладає зусиль до стабілізації становища в Афганістані після повалення режиму талібів. Спочатку як спеціальний представник з надання американської та міжнародної донорської допомоги, а потім як координатор держдепартаменту США у цій неспокійній країні він тісно співпрацює з афганським урядом та міжнародними донорами. Це сприяло поверненню на батьківщину 2 мільйонів афганських біженців, допомогло відновити діяльність у сферах освіти та охорони здоров’я. Понад 10 мільйонів школярів отримали підручники, а більш як 4 мільйонам дітей було зроблено вакцинацію проти кіру. Американською та міжнародною допомогою скористалися близько 140 тисяч афганських селян, було отримано ґранти на здійснення 80 проектів зі створення інфраструктури.
Вільям Тейлор був американським представником у квартеті з близькосхідного врегулювання і спеціальним повноважним представником США з розмежування в Єрусалимі. У 2004-2005 роках він очолював управління держдепартаменту з реконструкції Іраку, працюючи у посольстві США у Багдаді.
Його остання посада перед приїздом до України - старший радник координатора управління держдепу з реконструкції та стабілізації. Цю інституцію було створено 2004 року для координації діяльності урядових структур США у сприянні стабілізації й відбудові суспільств «у перехідний період від громадянських конфліктів до стабільного миру, демократії та ринкової економіки». Партнери управління – ООН, ЄС, міжнародні фінансові інституції (Світовий банк, МВФ, регіональні банки), “велика вісімка”, регіональні організації, окремі країни.
Призначення американським послом у Києві дипломата такого масштабу, як Вільям Тейлор, спростовує дві поширені тези. По-перше, Україна не перебуває на периферії світової політики. По-друге, не існує двосторонньої “таємної домовленості” між США і Росією, згідно з якою Вашингтон, нібито, згодився вважати колишні радянські республіки сферою впливу Москви. Отже, поняття “близьке зарубіжжя” з геополітичного погляду не має сенсу.
Після тривалого періоду напружених стосунків між Вашингтоном і Києвом, викликаного касетним скандалом та іншими суттєвими причинами, США чітко визначили нове ставлення до України. Це виявилося під час президентських виборів 2004 року, коли офіційний Вашингтон категорично відмовився визнати результати сфальшованого другого туру. Відколи перемогла Помаранчева революція, відносини між Україною і США розвиваються у позитивному руслі.
Українське кредо американського дипломата
У Сполучених Штатах існує традиція, яка підкреслює роль дипломатії і притаманну зрілій демократії взаємодію різних гілок влади. Кандидатури послів на рекомендацію держсекретаря висуває президент, а схвалює їх сенат.
Процедура призначення послом в Україні Вільяма Тейлора відбулася доволі швидко. 1 травня Білий дім оголосив про його призначення, а 12 травня відбулися слухання сенатського комітету із закордонних відносин, на яких розглядалося й це питання. Вони проходили демократично, в американському стилі: у залі були присутні його дружина Деб, син Кріс і донька Мері.
Щодо схвалення кандидатури Тейлора сенатом повного складу проблем не могло бути. Не тільки тому, що у республіканців більшість у верхній палаті Конгресу. Хто, власне, міг заперечити проти призначення професіонала такого класу? Ще до формального вирішення питання на сайті “The leadership Library” («Бібліотека лідерів») з’явилася контактна інформація щодо його майбутньої роботи: адреса, номери телефону і факсу посольства США в Києві.
Замість коментаря варто звернутися до виступу Вільяма Тейлора під час слухань у сенатському комітеті із закордонних відносин. Ось що він сказав:
Про постпомаранчеву Україну
“Відколи 1991 року Україна здобула свободу, вона досягла значного прогресу. Найістотніші успіхи - від часу Помаранчевої революції, яка повністю змінила траєкторію її політичного розвитку. Безперечно, медіа зараз вільніші, зросла повага до основних прав громадян, зміцніло пульсуюче громадянське суспільство. Україна стала впевненішою і відіграє конструктивнішу роль в регіоні і в світі”.
Про відносини між Вашингтоном і Києвом
“Помаранчева революція вивела наші двосторонні відносини на нову траєкторію. За останні півтора року, спираючись на підтримку Конгресу, адміністрація співпрацювала з нашими союзниками, щоб запропонувати Україні активніший діалог з НАТО, відновила режим максимального сприяння у торгівлі, визнала Україну країною з ринковою економікою, уклала угоду про взаємний доступ на ринки, що є ключовим кроком до вступу України в СОТ, скасувала обмеження, що містила поправка Джексона-Веніка».
Курс – на НАТО
“Адміністрація рішуче підтримує прагнення України вступити в НАТО…Я робитиму все можливе, щоб допомогти Україні у здійсненні реформ у сферах політики, економіки, оборони і безпеки необхідних для можливого членства у натівській співдружності спільних цінностей».
Співпраця в економічній та енергетичній сферах
“З економічного погляду… я рішуче підтримуватиму зусилля України приєднатися до СОТ та інтегрувати свої ринки у міжнародні структури, посилювати її та європейську енергетичну безпеку, поліпшувати ефективне використання та збереження енергії”.
Без ворожнечі до Росії
“Я вважаю, що розширення відносин України зі Сполученими Штатами та євроатлантичними інститутами повністю сумісні з гарними відносинами з Росією…Я приєднаюся до посла (заступника держсектретаря США з політичних питань. – Прим. Ф.С.) Бернса та інших колег, заохочуючи обидві країни розбудовувати двосторонні відносини на основі взаємної поваги суверенітету, територіальної цілісності та інших принципів прав людини щодо яких Україна, Росія та Сполучені Штати взяли на себе зобов’язання”.
Останнє завдання, певно, найважче, якщо врахувати відверто вороже ставлення Росії до можливого вступу України в НАТО.
Попередники Вільяма Тейлора
За майже 15 років незалежності України в Києві працювали п’ятеро американських послів. Усі вони відстоювали, передусім, національні інтереси США, та не були байдужими до України.
Перший посол США в Києві Роман Попадюк був значною мірою посередником між діаспорою та Україною. Певно, він поділяв гіркоту її розчарувань: сподівання на те, що невдовзі буде створено омріяну незалежну демократичну державу не справдилися.
Другий посол - Вільям Міллер - став свідком найдраматичнішого періоду в історії незалежної України. Держава опинилася на межі соціально-економічного колапсу. Він “бомбардував” держдеп петиціями про те, що треба рятувати Україну. У Вашингтоні мені не раз доводилося чути про те, що з цією ж метою він здійснював трансатлантичні перельоти. На його очах відбулася зміна президентської влади та крах ілюзій щодо реформаторської діяльності Кучми.
Третій посол - Стівен Пайфер – перебував в Україні в часи складних політичних і соціально-економічних процесів в Україні. Його вміння налагоджувати під час офіційних і неофіційних зустрічей контакти і робити аналітичні висновки справляли велике враження. Він виявив себе першокласним комунікатором, зокрема, на українському телебаченні.
Четвертий посол - Карлос Паскуаль - пережив в Україні драматичний час: касетний скандал, її фактичну міжнародну ізоляцію та переддень краху кучмізму. Він з честю витримав важкі випробування і в надзвичайно складний період сприяв підтриманню балансу відносин між Вашингтоном і Києвом.
На очах п’ятого посла - Джона Гербста - відбувалася Помаранчева революція. Він влаштував 28 листопада 2004 року славетний дзвінок Коліна Пауелла Кучмі. Той не відповідав, трубку взяв голова його адміністрації Віктор Медведчук. Дзвінок з Вашингтона відіграв важливу роль у відверненні ймовірного кровопролиття на Майдані Незалежності, сприяв, як і загалом рішуча позиція США, перемозі демократичних сил в Україні. Згаданий епізод частково фігурує у документальному фільмі «День сьомий» виробництва продюсерського центру «Закрита зона», що демонструвався у кінотеатрах України.
Зовсім не terra incognita
Для Вільяма Тейлора Україна – не terra incognita. Він, як згадувалося, бував у нас не раз, зустрічався з високопосадовцями, бізнесменами, очолював делегацію США на засіданні комітету з економічного співробітництва американсько-української міждержавної комісії, брав участь у розробці та здійсненні ряду програм і проектів.
Під час одного з візитів американський дипломат заявив, що Сполучені Штати розглядають Україну не як буфер, а як частину Європи. «Ми не спостерігачі, ми – партнери України», - наголошував він. У Тейлора широкий погляд на розвиток двосторонніх відносин, що включає не тільки політичну, економічну та військову сфери, а й програми освіти, обмінів, медіа-проекти. Так, у листопаді 2001 року Тейлор разом з тодішнім послом Карлосом Паскуалем оголошував конкурс на отримання ґрантів в обсязі 400 тисяч доларів для організації нових центрів публічного доступу до Інтернету в українських бібліотеках. Ці ґранти, що надаються й нині у рамках проекту LEAP, покривають вартість комп’ютерного обладнання та програмного забезпечення, підключення до Інтернету, видатки на телекомунікації та підготовку персоналу.
«Одна з моїх улюблених програм, - заявив американський дипломат під час перебування в Україні у листопаді 2000 року, - має на меті поїздки українців, особливо молоді, щоб вони проводили час з американцями, в американських родинах. Зрозуміло, ця програма важлива для українських студентів. Але вона важлива й для американських студентів, які живуть з українцями в своїх сім’ях, дізнаються про Україну, її історію, її культуру, що має глибоке коріння».
Мені пощастило стати учасником такої програми 1993-го року, коли я вчився у київському Інституті журналістики. Завдяки фінансовій підтримці Американського консорціуму коледжів після успішного складання TOEFL я потрапив в один з найкращих і найдорожчих університетів США – Вашингтона і Лі у штаті Вірджинія. Знання, які я отримав там за рік навчання, для мене у -надцять разів важливіші за все, що мені втовкмачували наші світила з пожовклих папірців часів розвинутого соціалізму у Києві. Безпосереднє спілкування з американською професурою і студентами справило на мене колосальний вплив і вмить спростувало накинуті нам зовні стереотипи про Америку та американців, якими часто оперують деякі наші політики. Це був дивовижний час, коли мені ХОТІЛОСЯ ВЧИТИСЯ, і це бажання не всіляко вбивали, а заохочували. Я буду завжди вдячний за той фантастичний рік.
Вільям Тейлор прибуває до Києва в якості Надзвичайного і Повноважного Посла у визначальний для майбутнього України момент. Схоже, російська газова війна, яку засудили Сполучені Штати, мала в певному сенсі і позитивний ефект. З багатовекторною політикою, що тривалий час була евфемізмом відсутності чітко визначеного зовнішнього курсу, здається, покінчено. Тепер йдеться про те, щоб оголошену Києвом мету – євроатлантичну інтеграцію - наповнити реальним змістом.
Кардинальні позитивні зрушення у двосторонніх відносинах, що відбулися у постпорамаранчевий період - це лише один бік медалі. Є й інший. Україна ще декілька років тому вибула з числа держав, які отримували від Сполучених Штатів найбільшу фінансову допомогу (за цим показником вона посідала третє місце після Ізраїлю та Єгипту). 2005 фінансового року обсяг американської допомоги Україні становив 211,37 мільйона доларів. Для порівняння: Росія отримала 1,006,33 мільйона доларів, Грузія - 149,11 мільйона, Казахстан – 85, 31 мільйона доларів.
Прикріше те, що за рівнем прямих інвестицій в українську економіку США посіли торік лише четверте місце, після Німеччини, Кіпру та Австрії (дані Держкомстату України). Щоправда, ця статистика потребує певних пояснень. Скажімо, кіпрські інвестиції – це капітали, які повертаються в Україну, звідки раніше були нелегально вивезені. Та факт лишається фактом: жодна адміністрація США, якою прихильною вона не була б до України, влади, не в змозі примусити приватні американські компанії вкладати гроші в нашу економіку. Вирішальний фактор – сприятливий інвестиційний клімат. Те, що Сполучені Штати, які декілька років поспіль лідирували за обсягом прямих інвестицій в Україну, поступилися маленькій Австрії, має спонукати Банкову до серйозного аналізу і практичних дій.
Втім, це не єдине вразливе місце України. Під час візиту у липні 2001 року Вільям Тейлор торкнувся проблеми, яка не втратила гостроти. Він заявив, що для Сполучених Штатів і всього світу показником того, наскільки в Україні дотримуються верховенства права, є розслідування вбивства Гонгадзе. Тоді ж він нагадав і про справу Александрова.
Тепер американський посол, мабуть, знову поставить перед високопосадовцями України ряд гострих питань. Чому ці резонансні вбивства й досі не розкриті? Чому судовий процес у справі Гонгадзе відбувається за зачиненими дверима? Коли буде повністю розкрито справу Александрова? Певно, він наполягатиме на «повному і прозорому» розслідуванні.
Вільям Тейлор часто висловлював повагу до журналістів і давав високу оцінку ролі медіа. Про становище в Україні, за його словами, у Вашингтоні дізнаються з дуже якісної інформації посольства, міжнародної та української преси. Комбінації цих джерел достатньо для ухвалення рішень.
Тейлор – переконаний прихильник розвитку незалежної, демократичної преси. За кучмівського режиму Тейлор завив, що приємно вражений енергійністю незалежної преси в Україні. Доречно нагадати про таке. Свого часу американські конгресмени, невдоволені уповільненням економічних реформ і розслідуванням справ Гонгадзе і Александрова, порушили питання про скорочення обсягу фінансової допомоги Україні. Навіть за цих несприятливих обставин Тейлор як координатор держдепартаменту з надання американської допомоги країнам Європи та Євразії вважав необхідним збільшити асигнування на підтримку незалежної преси в Україні. Тоді ж він оголосив у Києві конкурс на здобуття ґрантів для ширшого використання Інтернету регіональними газетами…
Отже, українські журналісти, певно, легко знайдуть спільну мову з новим послом США в Україні.
Автор: Федір Сидорук, для "Телекритики"
Источник: Телекритика
|
|
|
Версія для друку
|
|
|
About Us
