|
|
 Преса про Асоціацію
|
Роздержавлення ЗМI в Україні неминуче, або Як знищити національну пресу?
26.09.2003
День
Вісім законопроектів роздержавлення ЗМІ викликали неоднозначну реакцію в журналістів і загалом у суспільстві. Їхня основна ідея — заборонити місцевим органам влади й самоуправління ставати засновниками своєї преси, обмежити й зовсім припинити її фінансування. Розуміючи, що необхідність реформування інформаційного ландшафту країни визріла, журналістські, політичні та громадські сили в державі мають іноді кардинально протилежні погляди на шляхи його проведення.
«День» уже надавав слово одному з ініціаторів негайного роздержавлення (див. № 153. — Ред. ). Сьогодні ми надаємо змогу висловити свої погляди учасникам «круглого столу» в Хмельницькому. 37 представників ЗМІ, політичних і громадських організацій намагалися проаналізувати, до чого може привести впровадження в життя цих законопроектів.
Йосип ЯДУХА, заслужений журналіст України, головний редактор обласної газети «Подільські вісті»:
— Років зо три тому я відвідав Польщу. На той час там уже не було жодної державної газети — я маю на увазі державної в плані фінансування. Зауважу, що не слід у єдине ціле зводити фінансування й державницьку позицію. Це зовсім різні речі. Що, ми можемо назвати газету «День» недержавною? Звичайно, ні!
Якщо подивитися з погляду перспективи розвитку демократії, роздержавлення колись мусить статися. Я дуже уважно вивчив проект закону Жовтяка, статтю в газеті «День» і всі представлені документи. Там є така хитромудра фікція, що першочергове право на приватизацію мають редакційні колективи. Даруйте, я наведу такий приклад. Основні фонди «Подільських вістей» становлять півмільйона гривень. Зарплата наших журналістів — десь у межах п’ятисот гривень. Скажіть, будь ласка, за які гроші ми викупимо видання? То про що мова? Про яку свободу слова йдеться, про яку демократію говориться? Навіть безкоштовна передача редакціям основних фондів, можливо, вирішить проблему тільки на основному рівні. Про районні газети й мови нема. Сьогодні вони мусять бути тільки на державному забезпеченні, якщо ми хочемо зберегти регіональну місцеву інформацію.
Василь ЮРИЧКО, президент Всеукраїнського прес-клубу:
— Проблеми із незалежністю ЗМІ, особливо на низовому рівні, ще існують. Насамперед це стосується економічного боку діяльності преси. Але мені здається, що сьогодні вирішити цю проблему через тотальне роздержавлення не можна. Усі розрахунки показують, що тоді районна й міська преса просто загине.
Керівництво країни це розуміє й намагається знайти баланс між фінансовою залежністю ЗМІ від влади та їхньою самостійністю. Зокрема, видано уже кілька указів Президента України Леоніда Кучми, спрямованих на забезпечення незалежності преси, в Головному управлінні інформаційної політики Адміністрації Президента України є спеціальні телефони, які призначені для негайного реагування на конфліктні ситуації, на спроби керівників будь-якого рівня «поадмініструвати» редакціями...
Мабуть, нам треба розвивати ці напрямки, зокрема й виробляти новий механізм державної фінансової підтримки ЗМІ, можливо, створювати спеціальні незалежні органи для розв’язання конфліктних ситуацій. До речі, цю ідею уже висловлено групою українських журналістів у Страсбурзі. Керівник Головного управління інформаційної політики АП України Сергій Васильєв запропонував створити Велике Журі — громадський орган, який представлятиме і журналістів, і громадських діячів, і правників...
Щодо роздержавлення ЗМІ — ви можете прийняти будь-яке рішення, воно буде передано й у Верховну Раду, і в Уряд, і в Адміністрацію Президента. Більше того, публічно ми будемо відстоювати ту думку, за яку висловиться більшість журналістських колективів.
Іван ЧИЖ, голова Держкомтелерадіо України:
— Думаю, те, що ми зібралися, є знаком, що проблема існує. Її справді треба дуже уважно вивчати, розглядати й рішення приймати, яке б не виходило з якихось суб’єктивних підходів, а працювало на перспективу.
Насамперед треба згадати Конституцію країни та привернути увагу до того, що джерелом влади є український народ. По-друге, вся система, зокрема система інформаційна, повинна обслуговувати це джерело влади та працювати на носія суверенітету, й будь-які рухи до реформування повинні на нього орієнтуватися. Треба чітко усвідомлювати мету, і пріоритетом повинна стати теза: від реформ громадяни мають отримати більше можливостей. Нам треба уважно розібратися, чи не є це черговим намаганням під якусь химеру вибудувати знеособлену систему, а державу взагалі залишити без інформаційних каналів...
Ми й так біжимо попереду паровоза. Наше законодавство, пов’язане з реєстрацією ЗМІ, найпередовіше в Європі. У нас будь-хто може зареєструвати друковані ЗМІ. Я раніше був досить радикальним у своїй депутатській позиції, а коли глянув, що ж держава має, то взявся за голову. Фактично, сьогодні ми окуповані інформаційно. Державі взагалі не потрібно нічого віддавати. Дожилися до того, що в Закарпатті 52 сусідніх мовники, на Волині працюють двадцять польських, сім білоруських... Наших тут немає. На східному порубіжжі господарює Росія.
Сьогодні в Україні в електронних засобах інформації державних — 3,1 відсотка, а ще півроку тому було 3,8 відсотка. Куди далі роздержавлювати? У друкованих засобах інформації із 17400, зареєстрованих на загальнонаціональну та місцеву сферу поширення, державних трохи більше восьми відсотків — це те, що називається районки, обласні газети...
Розумію, те, що я сказав, звучить, наче задана позиція. Не приховую, вона в мене такою є. Я починав у районці й не уявляю собі району без газети. І потім, я просто знаю економіку районів. Я не бачу меценатів, які побіжать створювати тут за власні гроші щось недержавне. Тому я відстоюю позицію — українську пресу треба підтримувати, розвивати, створювати умови для її економічної самостійності. Ми розробили та внесли в уряд пропозиції щодо реалізації програм «Мала преса», «Журналіст» тощо.
І вже зовсім на закінчення — усуспільнення. По-моєму, це шлях, яким потрібно рухатись. У програмі українського уряду вперше прописано: створити передумови для створення громадського (суспільного) телерадіомовлення. Будемо створювати такі передумови....
Володимир ТИЩУК, редактор Ярмолинецької районної газети «Вперед»:
— Сьогодні слова «роздержавлення ЗМІ» — це не просто заборона державі мати свої газети, радіо та телебачення. Це — фактичне знищення низової національної преси; ліквідація ЗМІ, які найближче стоять до народу. Сотні моїх колег у всіх регіонах України перебувають практично в однаковому економічному становищі — це свідчення, що сьогодні фінансових передумов для самостійного нашого функціонування немає.
Я, член НСЖУ, не підтримую позицію керівництва нашої спілки. Чому воно схвалює наше знищення — фактично, основи свого існування? Це ж треба так далеко відірватися від проблем української преси…
Наше законодавство дозволяє практично кожному мати свою газету. Чому ми забороняємо це державі? Чи в нас уже всі проблеми вирішені з національною ідеєю, з відродженням духовності, з вихованням поваги до рідної мови, зі створенням національного підприємництва?
Інша справа — механізми фінансування. Тому давайте зробимо просту річ. Ми тих двадцять чи двадцять п’ять тисяч, які закладаємо в бюджет району для того, щоб районна газета існувала, будемо видавати обласному управлінню з преси, а воно буде віддавати газеті, як колись це було. Газета тоді стає фінансово незалежна від місцевої влади.
Андрій МАЦЕЙКО, журналіст комерційної Хмельницької телерадіокорпорації «Контакт»:
— Я вважаю, що всі ЗМІ в Україні державні. Вони офіційно зареєстровані й обслуговують народ. Тому треба говорити про бюджетні та небюджетні.
Ми не отримуємо із бюджету ні копійки, що, власне кажучи, дає нам певні переваги перед бюджетними телерадіоорганізаціями.
Щодо роздержавлення, це проблема, як на мене, лише для районних газет і радіо. Вважаю, що коли газета писатиме те, що хочуть читати люди, а не виступ голови райдержадміністрації та керівника ради чи найпередовішого голови фермерського господарства... то її розхапуватимуть, як це робиться в усьому світі. Тому що в усьому світі ТБ, радіо та газета — це бізнес. Якщо товар користується попитом, він продається. Так і газета чи радіо. Якщо вони не в змозі заробити на свою діяльність, значить, такі ЗМІ не потрібні. Можливо, більшість районів залишаться без своєї преси — це значить, що мешканцям вони не потрібні, то хай ліквідовуються.
Правда, говоримо, що лише десь три відсотки ЗМІ належать державі або є комунальними. Тому стверджувати, що вони монопольно впливають на загальну думку — несерйозно. Мабуть, для справжньої свободи слова та плюралізму думок в суспільстві потрібен і голос влади, навіть якщо це особисто мені не подобається.
Незалежний орган для розгляду конфліктів в інформаційній галузі, як його називають, Велике Журі, потрібен. Інша справа — як зробити його справді незаангажованим.
Лариса КІРІКІЩУК, голова Хмельницької обласної організації УТОС:
— Із жахом думаю, що незабаром будуть знищені ЗМІ, які відгукувалися на наші прохання. Я представляю соціально незахищену групу населення — це інваліди по зору, люди з обмеженими фізичними можливостями, малозабезпечені. Щоб вирішувати наші проблеми, проблеми соціального захисту, реабілітації, адаптації, інтеграції в суспільство, нам просто як повітря потрібно спілкування зі ЗМІ. Приватні ЗМІ нас не просто ігнорують, а жорстко відмовляють в наданні нам слова, заявляючи: «Нам потрібні гроші, а не ваші проблеми». Тільки «Подільські вісті», «Проскурів» та обласна держтелерадіокомпанія відгукуються на наші прохання.
Анатолій ТРАЧУК, заслужений журналіст України, генеральний директор Хмельницької телерадіокомпанії «Поділля-центр»:
— Держава не може бути державою без кордонів, без мови та, безумовно, без інформаційного суверенітету, без того, що вона мислить, говорить, спілкується, продукує громадську позицію через інформаційні канали... І — на перспективу — треба працювати над вирішенням проблеми громадської преси, але, знову ж таки, необхідно серйозно подумати й зважити, чи треба насильно ліквідувати державні ЗМІ.
***
Учасники «круглого столу», підсумовуючи дискусію, запропонували через своїх депутатів добиватися проведення парламентських слухань з питання роздержавлення ЗМІ, а також закликали Головне управління інформаційної політики АП України та Комітет Верховної Ради з питань свободи слова й інформації проаналізувати наслідки прийняття непродуманих пропозицій. Вони також звернулися до Івана Чижа з проханням обговорити законопроекти про роздержавлення на розширеній колегії Держкомтелерадіо України та на основі спільної позиції виходити з пропозиціями до уряду та парламенту.
«Круглий стіл» також пiдтримав ідею про створення незалежного експертного органу «Велике Журі» або Третейського суду. Але одночасно учасники вважають, що треба розглядати й питання про створення спеціалізованих судів і вищого апеляційного спеціалізованого судового органу, наприклад, Інформаційної палати.
ДО РЕЧI
На початку вересня видавці — члени Української асоціації видавців періодичної преси (УАВПП) на загальних зборах в Одесі одностайно прийняли заяву під назвою «Роздержавлення — невідворотний етап розвитку преси в Україні». Як зазначається в цьому документі, «в будь-якому цивілізованому суспільстві медіа виконують громадську місію контролера рішень і дій органів влади. Ця місія виконується в інтересах усього суспільства, кожного громадянина й платника податків. Сьогодні в Україні державні й регіональні газети не є комунікаторами між владою та громадянами, не служать державі й місцевій громаді, а обслуговують персональні інтереси конкретних посадових осіб. Очевидно, що в такій ситуації ці газети подають інформацію не на засадах об’єктивності та різних поглядів. Це порушує конституційне право громадян України на повне інформування щодо діяльності органів влади та місцевого самоврядування. На утримання державних і комунальних газет державний і місцевий бюджети щорічно витрачають мільйони гривень, що грубо порушує право платників податків на інше цільове використання цих коштів. Фінансова незалежність багатьох недержавних газет в регіонах України переконує, що державні й комунальні ЗМІ могли б працювати й без бюджетних дотацій». У тексті заяви згадуються також ініціативи УАВПП та Національної спілки журналістів України (НСЖУ) щодо прийняття законопроектів про роздержавлення друкованих ЗМІ. Ця позиція виважена й своєчасна, схвально сприйнята різними політичними силами в Україні, зазначають автори заяви. Але «в той самий час розгортається кампанія проти роздержавлення. Сьогодні в Україні за мовчазної згоди державної влади організовуються збори та «круглі столи» керівників редакцій державних і комунальних газет, під час яких перекручується інформація щодо позиції НСЖУ і УАВПП, блокується сама можливість проведення здорової дискусії щодо умов роздержавлення. УАВПП заявляє свій протест кампанії проти роздержавлення та цілком і повністю підтримує мужню та принципову позицію Голови НСЖУ Ігоря Лубченка». Видавці — члени УАВПП закликають «колег-газетярів iз державних і комунальних видань до спокійної дискусії, до виваженого підходу щодо роздержавлення, яке повинно здійснюватись виключно з повним урахуванням інтересів трудових колективів редакцій цих видань».
Автор: Микола МОТРЕН
Комментарии:
Нет комментариев
Прокомментировать
|
|
|
Версія для друку
|
|
|
Статутні документи
Новини
